Запальні захворювання вульви і (або) піхви, синехії малих статевих губ є найпоширенішими гінекологічними захворюваннями у дівчаток дошкільного і молодшого шкільного віку. Важливість обговорення проблеми обумовлена не тільки високою частотою патології, схильністю до хронізації і рецидивуючого перебігу. Найчастіше вульвовагініти сприймаються батьками дівчаток як «доросла» хвороба, багато часу й зусиль витрачається на те, щоб знайти її збудника, в той час як головне - це оздоровлення всього організму, санація вогнищ хронічної інфекції, лікування і профілактика типових «дитячих» хвороб: частих ГРВІ, атопічного дерматиту, ентеробіозу, дисбактеріозу та ін.
Запалення зовнішніх статевих органів посідає перше місце в структурі гінекологічних захворювань дівчаток і дівчат. Частота вульвовагінітів за даними різних авторів коливається від 12 до 93 %, причому, 60 % патології має рецидивуючий характер [3, 16]. Це пов'язано зі зниженням загальної й місцевої реактивності організму, опосередковане цілим рядом факторів: пригніченням імунітету, дисбіозом пологових шляхів у матері, порушенням нормального періоду адаптації немовляти, порушенням становлення мікробіоценозу слизових оболонок дитини, ГРВІ, гіпертрофією елементів лімфоїдного апарату носоглотки. У значній мірі на здоров'я дитини впливає екологічне неблагополуччя, зміна якості їжі, яка містить все зростаючу кількість речовин неприродного походження, септичних компонентів [6].
Аналіз захворюваності за віком показав, що максимальна частка вульвовагінітів припадає на вік 3 і 7 років. На думку Є.В. Уварової, перший пік захворюваності  пояснюється зменшенням уваги батьків до туалету зовнішніх геніталій у дітей, а також вираженою алергізацією дітей 2-3 років. Другий підйом пов'язаний з недостатніми гігієнічними навичками дівчаток і збільшенням кількості простудних захворювань та ентеробіозу у віці 3-7 років [14, 15].
Розвитку запального процесу геніталій у дівчаток дошкільного віку сприяють індивідуальні анатомічні особливості: відсутність задньої спайки, низьке розміщення зовнішнього отвору сечового каналу, рубцеві деформації, неповні синехії, аномалії розвитку зовнішніх статевих органів і піхви.
У нейтральному періоді розвитку репродуктивної системи дівчинки, внаслідок зниженої функції яєчників, відсутній такий захисний механізм як фізіологічна десквамація і цитоліз поверхневих клітин епітелію піхви, обумовлена впливом статевих гормонів. Автономні імунні механізми захисту: секреторний імуноглобулін А, лізоцим, які продукуються ендоцервіксом шейки матки, система компліменту, фагоцитоз перебувають у стадії функціонального становлення, тому їхня захисна роль мінімальна [3].
Важливу роль у розвитку запального процесу відіграють термічні (носіння памперсів), хімічні, механічні (мастурбація) фактори.
Мікробіологічна картина біотопу піхви дівчаток до менархе представлена контамінацією більш ніж 20-ма видами мікроорганізмів. Найпоширенішими мікроорганізмами, що виявляються у дівчаток з вульвовагінітами, на думку багатьох дослідників, є коагулазонегативні стафілококи, стрептококи, ентерококи, коринебактерії, кишкова паличка, гарднерели. З них найбільш патогенні властивості мають мікроорганізми кишкового походження (ентеробактерії і проблемні коліформні бактерії). Аналогічні якості досить часто мають неферментуючі бактерії (синегнійна паличка), а також грампозитивні коки (золотавий стафілокок, епідермальний стафілокок, мікрокок, стрептококи, пневмокок), представники ряду коринебактерій. З факультативних анаеробів найбільш патогенними є пептострептококи, бактероїди, фузобактерії, мобілункуси та інші [1, 14, 16].
В останні роки все більшого значення в ґенезі неспецифічних вульвовагінітів набувають мікробні асоціації за участю 2-6 збудників аеробного та анаеробного походження. Полімікробну природу підтверджують дослідження, в ході яких від кожної хворої виділяли 2,3-3,9% анаеробних і 1,5-4,3% аеробних культур [8, 10, 13]. На частку змішаних інфекцій доводиться приблизно 20-30%  інфекційних захворювань нижнього відділу статевих шляхів.
За даними російських авторів, інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), становлять до 33% в структурі гострих і 12-25% в структурі хронічних вульвовагінітів. Найчастіше при хронічному вульвовагініті виявилася такий збудник ІПСШ як уреаплазма (24,2%). Частота виявлення в дітей дошкільного й раннього шкільного віку мікоплазм склала 13,8%, хламідій - 10,9 % [13, 14].
Захворювання, викликані змішаною інфекцією, мають триваліший перебіг, протікають клінічно важче, часто мають рецидиви, на їхньому тлі нерідко виникають різні ускладнення.
Рецидиви неспецифічних бактеріальних вульвовагінітів у дівчаток у 82% випадків виникають на тлі загострення екстрагенітальної патології, яка є однією з провідних причинних факторів вульвовагініту. Згідно з дослідженнями, неспецифічний вульвовагініт в жодному з випадків не був самостійним захворюванням, а завжди поєднувався із запальними захворюваннями слизових оболонок різних органів. Ексудативний діатез, цистит, гломерулонефрит, пієлонефрит, ентеробіоз, системні захворювання крові з однаковою частотою виявляються в анамнезі пацієнток з вульвовагінітом [7].
Провідну роль у розвитку вульвовагініту відіграють дисбіотичні порушення мікрофлори кишечника. Вульвовагініти, які розвиваються на тлі дисбактеріозу кишечника, мають тривалий рецидивуючий перебіг.
Вогнища хронічної інфекції в організмі підтримують рецидиви вульвовагінітів у зв'язку зі зниженням загальної і місцевої реактивності. Деякі автори розглядають вульвовагініт як вторинний процес, який є наслідком фонових захворювань, що призводять до розвитку імунодефіцитного стану з порушенням антимікробних механізмів клітинного рівня [3].
Клінічні прояви неспецифічних вульвовагінітів схожі і вкладаються в загальне уявлення про запальний процес вульви і піхви незалежно від етіологічного фактору. Основними скаргами пацієнток є періодично виникаюче почуття дискомфорту в області зовнішніх статевих органів, іноді - відчуття свербіння і печії в області вульви в спокої або після сечовипускання, виділення зі статевих шляхів. Все це, безумовно, заподіює страждання дитині.
При гінекологічному обстеженні виявляються: гіперемія зовнішніх статевих органів, яка нерідко охоплює великі статеві губи з переходом на шкіру промежини і стегон з одиничними або множинними висипаннями у вигляді везикул, виділення зі статевих шляхів різного характеру. Вульвовагініти можуть мати латентний перебіг без характерних скарг і вираженої клінічної картини.
При наявності клінічних проявів діагностика вульвовагініту не викликає утруднень. Складніше оцінити сукупність етіологічних факторів, які призвели до розвитку запального процесу. Тут важливий і ретельно зібраний анамнез, і поглиблене обстеження із залученням суміжних фахівців: гастроентеролога, ендокринолога, оториноларинголога, алерголога, нефролога, імунолога.
Таким чином, ведення дівчаток з вульвовагінітом можна умовно розділити на два етапи. Перший - збір анамнезу, огляд, оцінка виділень з піхви і вивчення мікрофлори з використанням бактеріоскопії і бактеріологічного методу. Для забору виділень ми використовуємо м'який катетер, який вводимо в піхву дівчинки. Це необхідно для виключення аномалій розвитку, сторонніх предметів і новоутворень нижнього відділу статевого тракту. На першому етапі призначається місцева терапія: сидячі ванночки з використанням відварів трав або готових лікарських препаратів (ротокан, рекутан, хлорофіліпт), аплікації з маззю, що містить антибіотик і діє на більшість представників кишкової мікрофлори. Подібна тактика в більшості випадків дозволяє усунути або значно зменшити скарги хворих.
Другий етап - це поглиблене обстеження, спрямоване на встановлення етіології захворювання, що важливо для призначення терапії, спрямованої на повне видужання, профілактику рецидивів і ускладнень вульвовагініту. 
Одним з ускладнень хронічного рецидивуючого вульвовагініту є формування синехій (synechiae labiorum minorum subtotalis) - злипчасте запалення малих статевих губ, «спайки» вульви: зрощення малих і великих статевих губ одна з одною, що виникає в ранньому дитинстві (від 1 до 6 років) [2, 17]. Утворенню зрощень сприяє нечаста заміна пелюшок, памперси, надлишкове застосування кремів, які містять оксид цинку.
Сприяють розвитку синехій і особливості будови зовнішніх статевих органів: в нормі у дітей малі статеві губи в нижній третині інтимно прилягають одна до одної, добре васкуляризовані і мають тонкий епітелій [4, 5].
Зрощення малих статевих губ в наш час є найпоширенішою гінекологічною патологією в дівчаток дитячого і раннього дитячого віку. Однак бувають випадки, коли до дитячого гінеколога з подібним діагнозом звертаються дівчата старшого, аж до підліткового віку. В нашій практиці самій молодшій пацієнтці, якій був поставлений діагноз «синехії малих статевих губ», тільки-но виповнилося 6 місяців, а самій старшій було 11 років, вона мала третій ступінь розвитку молочних залоз за Танером. Однак частіше патологія була діагностована у віці 1-6 років: 75,3% всіх випадків.
На думку Є.В. Уварової, найчастішою причиною розвитку синехій у дівчаток є мацерація малих статевих губ при повторюваних алергійних реакціях на харчові інгредієнти, косметичні засоби, ліки, а також в результаті подразнення промежини і вульви сечею та піхвовими виділеннями [12, 14].
Синехії можуть імітувати аномалію розвитку, несправжній урогенітальний синус. Як і при високій незайманій пліві,  при зрощенні статевих губ сеча під час сечовипускання може затікати в піхву, після його завершення витікати краплями якийсь час, що може послужити підставою для помилкової діагностики пузирно-піхвового свища. Синехії сприяють порушенню відтоку сечі, що підтримує запалення, створюють умови для розвитку інфекції сечовивідних шляхів.
В наших спостереженнях причиною звертання до гінеколога в 54,8% випадків була підозра на інфекцію сечовивідних шляхів (лейкоцитоз в аналізі сечі), у кожної четвертої пацієнтки - дискомфорт при сечовипусканні. В 12,9% випадків мами дівчаток виявили патологію самостійно, в 5,4% - синехії були діагностовані при профілактичному огляді [11].
Дотепер немає єдиної думки щодо оптимального методу лікування цієї патології: ряд авторів віддає перевагу тільки оперативному лікуванню, інші - наполягають на подальшому призначенні протягом декількох днів естрогенмістячих мазей з метою профілактики рецидивів захворювання [2, 9, 17]. Останнім часом все більше фахівців висловлюється за консервативне лікування, що полягає в місцевому застосуванні естрогенмістячих кремів і мазей, оскільки, з одного боку, оперативне лікування не є гарантією відсутності рецидивів, а з іншого боку - виступає в якості важкої психологічної травми.
На думку психотерапевтів, така маніпуляція як роз'єднання синехій з наступною кількаразовою обробкою ранової поверхні, можливими рецидивами (повторними хірургічними втручаннями) навіть для маленьких дітей є й фізичною, й психологічною травмою. Відбувається «переробка» травмуючих дій, відчуттів у вигляді переживань, а також розвивається більше чи менше тривалий стан афекту під час кожної такої маніпуляції. Психічна травма (розлука з матір'ю, фізичний біль, незнайома обстановка, чужі обличчя) проявляється у дитини порушенням поведінки і негативними емоційними знаками, такими як плаксивість, порушення сну, апетиту, поява страхів і т.д. 
Психологічна травма накладається в ранньому дитинстві на емоційно-лабільну вищу нервову систему, дисфункція якої призводить до образного запам'ятовування тих або інших неприємних подій життя, фіксації на них, що може сприяти розвитку невротичних розладів в майбутньому, аж до психосексуальних у підлітковому віці.
Альтернативою хірургічному лікуванню синехій є консервативне ведення з використанням мазей або кремів, які містять естрогени.
На думку ряду закордонних авторів, місцеві естрогени є основним методом лікування синехій, а їхня ефективність доведена. Так, в одному з американських досліджень з вивчення ефективності і  переносимості місцевої терапії естрогенами в 109 дівчаток віком від 3 місяців до 10 років (середній вік 44 місяці)  при середній тривалості терапії 3,7 місяців розходження синехій спостерігалося в 79% пацієнток [21]. Ретроспективний аналіз (1996-2004 рр.) стану 67 канадських дівчаток віком 0,6-14 років (середній вік 4,1 роки) з постійно рецидивуючими зрощеннями, дозволив встановити, що  застосування місцевих естрогенів дозволяє уникнути хірургічного втручання як мінімум у 35% випадків, навіть в тих ситуаціях, коли воно мало місце в анамнезі [18]. В дослідженнях А.К. Leung ефективність консервативної терапії склала 100% [19].

Негативні явища цього методу - можливість появи системних ефектів естрогенів за рахунок дії на органі-мішені. В дослідженнях J. Schober тривалий (до 3,7 місяців) місцевий вплив естрогенів призвів до збільшення молочних залоз в 5,5% випадків, менструально-подібних виділень - в 1% [21]. За даними А.К. Leung така терапія протягом 1-3,5 місяців призвела до появи пігментації вульви в 25% випадків, збільшенню молочних залоз - в 5%. Описані ускладнення спостерігалися протягом 1-1,5 місяців після припинення впливу естрогенів [19].   
Зараз при лікуванні синехій ми використовуємо крем, діючою речовиною якого є проместрин. На відміну від естріолу, навіть при використанні масивних доз проместрину або триваліших курсів його призначення, доведена відсутність стимуляції естроген-залежних тканин в організмі, окрім слизової оболонки піхви [20, 22, 23]. Ми рекомендуємо  наносити крем на зону зрощення малих статевих губ один раз на добу на ніч, обережними масажними рухами з легким натисненням протягом 2-3 хвилин, проводити щотижневий контроль ефективності лікування і продовжувати його 2-3 дні після розходження синехій. Тривалість застосування крему не обмежується через побоювання розвитку побічних ефектів, ефективність терапії багато в чому залежить від психоемоційного стану пацієнток та отриманих при спілкуванні з дитячим гінекологом навичок батьків.
Показанням для хірургічного лікування синехій є гостра затримка сечі. Після операції з метою поліпшення епітелізації і профілактики рецидивів протягом декількох днів проводиться обробка статевих губ кремом, який містить естрогени.
Наведені дані свідчать про те, що за удаваною простотою клінічних випадків у дівчаток з вульвовагінітами нерідко ховається багатокомпонентний і не завжди розпізнаваний в деталях патологічний процес. Недооцінка ризику його можливого впливу на здоров'я зростаючого організму може негативно позначитися на стані репродуктивної системи в зрілому віці.