Нічого так не ускладнює життя, як відсутність знань і розуміння норм права  

Діяльність кожного лікаря заснована на трьох постулатах: професійна підготовка, професійна етика та професійне законодавство. Спеціальні знання лікарі та інші медичні працівники отримують та удосконалюють в закладах системи медичної освіти. Етичних основ професії, як правило, майбутні лікарі набувають в ході вивчення клінічних дисциплін. Що стосується професійного законодавства, то його майбутні лікарі не вивчають, а з питаннями медичного права вимушені знайомитися вже під час професійної діяльності. Але законодавство треба не тільки знати, але й правильно та своєчасно застосовувати на практиці. Сьогодні рівень медико-правових знань у медичного персоналу надзвичайно низький, а правова підготовка спеціалістів сфери охорони здоров'я - як одна з найважливіших складових професійної підготовки лікаря - знаходиться в незадовільному стані.
Так склалося, що на фоні прекрасної спеціальної підготовки і високих етичних принципів найбільш слабкою ланкою в діяльності медичних працівників являється відсутність адекватної законодавчої бази. Основним недоліком правової системи в галузі медичної допомоги є те, що медичне законодавство не систематизовано в одному законодавчому акті. Важливою умовою формування медичного права є необхідність систематизації численного нормативного матеріалу шляхом прийняття Медичного кодексу в Україні.
За останні роки в Україні значно збільшилося число випадків притягнення медичних працівників до адміністративної та кримінальної відповідальності. Збільшення кількості скарг і позовних заяв з боку пацієнтів та тенденція до їх подальшого росту зумовлене не тільки і не скільки погіршенням якості медичної допомоги, але й появою ринкових відносин в медичній практиці, усвідомленням пацієнтами своїх прав як суб'єкта правової держави, а також активацією адвокатських контор і юристів, які роблять свій бізнес на позовах до лікувальних закладів. Найбільш часто конфлікти з пацієнтами виникають в акушерстві та гінекології, хірургії (офтальмологічній, косметичній), стоматології.
Основними причинами конфліктних ситуацій, претензій та  позовних заяв стали:
- неналежна якість надання медичної допомоги (необгрунтоване, без достатніх показань або при наявності протипоказань, проведення діагностичних, лікувальних, профілактичних або реабілітаційних заходів, що призвели до діагностичної помилки, вибору помилкової тактики лікування, погіршення стану пацієнта, ускладнення перебігу захворювання або збільшення термінів лікування; використання лікувальних технологій, не передбачених галузевими стандартами);
- недотримання деонтологічних принципів, відсутність довірчих взаємовідносин з пацієнтом;
- недоліки у веденні медичної документації.
При відкритті кримінального або цивільного процесу, в якості первинної, висувається версія про лікарську помилку та халатність, яка підлягає комплексній перевірці.
При розгляді переважної більшості позовів досить гостро порушувалося питання неналежного ведення  лікарем первинної документації. Для судів прогалини в оформленні документації являються приводом для винесення рішень на користь пацієнтів. Правильно оформлені лікарські записи можуть слугувати доказовим підтвердженням виконання повного обсягу необхідних маніпуляцій та інформування пацієнта.
Відсутність спеціалістів в області медичного права призводить до дуже тяжких наслідків, як для пацієнтів, так  і для лікарів. Юристи - адвокати, судді, прокурори, слідчі - не отримавши підготовку в області медичного права, не можуть кваліфіковано вести цивільні або кримінальні справи, в яких розглядаються медичні проблеми. Крім того, сьогодні з'явилися "юристи", які мають за мету отримувати тільки матеріальну винагороду, стаючи нібито на захист пацієнта проти лікувального закладу: мовляв, якщо вас погано лікували, приходьте до нас, приносьте документи, ми знайдемо можливість стягти з ЛПЗ і притягнути лікаря до відповідальності. Суми цивільних позовів іноді сягають десятків тисяч гривень, що, звичайно, вкрай негативно відбивається на фінансовому положенні ЛПЗ та дезорганізовує їх діяльність. З'являються люди, які зробили це своєю професією.
Незахищеність лікаря очевидна на фоні багатьох законодавчих гарантій прав пацієнта. Лікар може розраховувати на захист лише як приватна особа, якій обіцяно захист честі, достоїнства та репутації, але не як професіонал, який виконує благородну задачу - лікування хворого, рятування його життя і здоров'я. У діючому законодавстві не знайдено спеціальних статей, що гарантують права лікарів у конфліктних ситуаціях.
"Тиск" на лікаря здійснюється з боку:
· пацієнтів, які висувають претензії з приводу неякісного лікування (вимагають компенсації не тільки матеріальних витрат, але і моральних збитків);
· страхових компаній, що намагаються не втратити можливість відмовити у відповідних виплатах і перекласти ці виплати на лікувальний заклад або безпосередньо на лікаря;
· судових структур;
· адвокатських контор, які охоче беруться за цивільні справи.
Все це призводить до росту цивільних справ щодо лікарів та медичних закладів і, як наслідок, до гальмування впровадження клініками нових методів лікування.
В решті-решт мають бути визначені основні юридичні поняття, які в наш час широко застосовуються, але по різному трактуються:
- лікарське та медичне втручання;
- лікарські, фельдшерські, сестринські дії та процедури;
- єдині принципи ведення медичної документації;
- права та обов'язки посадових осіб.
Мають бути визначені реальні (а не декларовані):
- права медичного та фармацевтичного персоналу, їх обов'язки;
- порядок та процедура розгляду конфліктних ситуацій - адміністрацією, етичними комітетами та в цивільному процесі;
- порядок отримання інформованої добровільної згоди пацієнта та її оформлення в медичних документах; правомірність різного роду розписок пацієнтів, що практикуються в наш час.  А також багато інших питань, які зараз існують в різноманітних законодавчих актах, або в наказах та розпорядженнях Міністерства охорони здоров'я, або у вигляді самостійних, інколи не відповідних діючому законодавству, наказах місцевих органів охорони здоров'я та головних лікарів.
На жаль, часта зміна міністрів, як це відбувається  в Україні, абсолютно не сприяє нормальній роботі міністерства охорони здоров'я. На думку спадає випадок, що мав місце на Другому Піроговському з'їзді (це було ще при СРСР), коли міністру охорони здоров'я задали питання про необхідність визначити право медичних працівників, присутні отримали відповідь: "У лікарів є тільки одне право - вони повинні працювати". Цим була визначена позиція міністерства. За більше ніж десять років незалежності, хочеться мати надію, що така позиція не буде мати місця в Україні.
Необхідно пам'ятати, що ми всі - пацієнти, і всі мають бути захищені в рівній мірі. Звідси слідує: потрібно не "зменшувати" права пацієнта, а "збільшувати" права медичних працівників. В нас багато проблем, вони складні, злободенні, але кожен з нас має внести свій внесок в їх вирішення. Хочеться згадати чудові за змістом і красою слова: життя -  коротке; шлях мистецтва - тривалий; зручний випадок - швидко проходить; досвід - оманливий; судження - тяжке, але людські потреби змушують нас приймати рішення та діяти, і якщо ми будемо вимогливі до себе, то не тільки успіх, але й помилка стане  джерелом знань.