«Неадекватність» пацієнта і самооборона медичного працівника: кримінально-правова оцінка


    О. В. Іванченко, О. П. Бугайчук

    Юридична група ГС «Українська медична спілка», м. Київ

    Опубліковано: "Жіночий лікар". 2019; №1(81): С. 52–53.

    Останнім часом медичний працівник все частіше стикається із ситуацією, коли пацієнт дозволяє собі як мінімум неадекватне висловлення своєї думки щодо лікування та лікуючого лікаря в досить грубій формі, допускаючи лайку, образи, погрози, крик, та як максимум — застосування фізичної сили шляхом завдання поштовхів, ударів, побоїв, використання спеціальних засобів (кийки, сльозоточивий балончик тощо) та, навіть, зброї.
    Звідси постає запитання: який алгоритм дій медичного працівника у вказаній ситуації?

    В Україні за рік стається близько 150 нападів на медичних працівників. На жаль, чинне законодавство передбачає досить м’які покарання за такі дії, і тому, задля підсилення захисту медпрацівників, у Верховній Раді України зареєстровано законопроект, яким напад на медика пропонують прирівняти до нападу на журналіста чи державного службовця та посилити покарання за це. Передбачається введення кримінальної відповідальності за посягання на життя і здоров’я, захоплення як заручника, погрозу або насильство щодо медичних та фармацевтичних працівників при виконанні ними службових обов’язків.

    Пропонується за захоплення медиків як заручників покарання у вигляді позбавлення волі строком від 8 до 15 років. Погроза або насильство щодо медичних працівників каратиметься арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років. За вбивство або замах на вбивство медика передбачається позбавлення волі на строк від дев’яти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

    В Україні агресія пацієнтів найчастіше проявляється як грубість, що полягає у нецензурних висловлюваннях, криках, як крайній випадок — штовханина. Однак медичний працівник, хоча і повинен діяти в рамках посадових інструкцій та Етичного кодексу лікаря України, все ж не є «сталевою» людиною та не може «завмерти» на місці, чекаючи, поки його ображатимуть, наноситимуть удари тощо.


    Лайка, образи, крик як нетактильні форми
    В разі, якщо пацієнт вдається до галасу, образ, нецензурної лайки, медичний працівник має право відмовити йому в подальшому веденні, посилаючись на відсутність необхідної взаємної довіри (п. 3.4. Етичного кодекс лікаря України) та на невиконання пацієнтом правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я (ст. 34 Основ законодавства України про охорону здоров’я). Звичайно, це не стосується випадків надання невідкладної допомоги при загрозі життю хворого.

    Слід пам’ятати, що, попри законодавче закріплення можливості відмови від подальшого ведення пацієнта, існує низка умов, яких слід дотримуватись, аби не спричинити в подальшому негативні наслідки: фіксація (заява, журнал, картка тощо) як факту відмови, так і підстав з обґрунтуванням; залучення свідків з документальним засвідченням їхніх показань та ін. Бажано за участю колег скласти письмовий акт про відмову від ведення пацієнта із зазначенням підстав такої відмови та долучити його до медичної документації пацієнта.

    Лікар повинен докласти всіх можливих зусиль для мінімізації конфлікту, недопущення його розвитку та припинення на стадії непорозумінь з можливим виходом на домовленості. В разі, якщо пацієнт не припиняє протиправну поведінку, слід викликати працівників поліції для складання протоколу про адміністративне правопорушення.

    Та як учинити, коли щодо медичного працівника застосовують, до прикладу, фізичну силу, а поліція «не квапиться»? Чи можлива у відповідь так звана самооборона?

     

    Самооборона чи злочин?
    Конституцією України гарантовано право кожного на захист власного життя і здоров’я, а також життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ч. 2 ст. 27). А тому самооборона (необхідна оборона) при протиправних посяганнях пацієнта щодо медпрацівника з боку останнього можлива і гарантована, але необхідно знати її межі, аби даний комплекс заходів не був кваліфікований органами досудового слідства як злочин.

    Статтею 36 Кримінального кодексу України встановлено, що необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

    Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися по допомогу до інших осіб чи органів влади. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, що явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадку умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень чи умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони.

    Наприклад, пацієнт-нападник наніс Вам удар долонею руки в обличчя (наслідки — почервоніння, синець), а Ви, натомість, «заламали» йому руки за спину, аби передати поліції для встановлення обставин справи (синці на кистях), тобто шкода відповідна за наслідками та достатня в наведеній ситуації для припинення посягання. Але якщо Ви у відповідь, усвідомлюючи значення власних дій та можливі наслідки, завдаєте удар пацієнту скальпелем в живіт (середньої тяжкості тілесні ушкодження, можливо, тяжкі), то шкода від відверненого посягання менша, ніж завдана Вами у відповідь, а відтак Ви можете бути притягнуті до кримінальної відповідальності.

    Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

    Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальної відповідальності застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

    Відтак, якщо конфлікт із пацієнтом перейшов у «гарячу» фазу, і фізичного насильства уникнути не вдалося, рекомендуємо дотримуватися такого алгоритму дій:
    1)  не перетворюйте протидію нападу пацієнта на банальну бійку. По-перше, в цьому випадку Ви самі легко можете перетворитись з потерпілого на нападника і будете притягнуті до відповідальності. По-друге, споглядання іншими пацієнтами того, як чубляться лікар та пацієнт, не сприяє підвищенню репутації як самого лікаря, так і медичного закладу, де він працює;
    2)  самі або за допомогою колег постарайтеся знерухомити нападника шляхом зв’язування. Для цього можна використати підручні засоби, наприклад, рушники чи простирадла;
    3)  обов’язково викличте поліцію та утримуйте нападника до її прибуття;
    4)  доки чекаєте на поліцію, зв’яжіться з адвокатом для отримання відповідної консультації;
    5)  надайте поліції пояснення щодо обставин події, а в разі, якщо нападом Вам завдано фізичну або матеріальну шкоду, напишіть відповідну заяву. Нехай колеги дадуть свої пояснення як свідки;
    6)  у майбутньому Ви можете вимагати від порушника відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті нападу.

    Наостанок слід зазначити, що мирне врегулювання конфліктів, шляхом перемовин, — найкращий вихід із ситуації, проте при реальній загрозі протиправного посягання на життя та здоров’я медпрацівник, як і кожен громадянин, має право як на захист із залученням інших осіб чи органів влади, так і на самооборону.