Науково-практичне видання для лікарів "Жіночий лікар"
Тільки якісна інформація для успішного лікаря

Нові підходи до стандартів якості надання медичної допомоги: терміни, тлумачення, можливі юридично-правові наслідки


24 квітня 2017 р. у Міністерстві юстиції України зареєстровано наказ Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України від 29.12.2016 р. № 1422 «Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 28 вересня 2012 року № 751», тобто до наказу МОЗ України «Про створення та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги в системі Міністерства охорони здоров’я України».

Зокрема, наказом № 1422 внесено зміни до методики розробки та впровадження медичних стандартів (уніфікованих клінічних протоколів) медичної допомоги на засадах доказової медицини. Суттєво змінено термінологію. Так, із термінологічного словника вилучено сполучення термінів «локальний протокол медичної допомоги», введено поняття нового словосполучення «новий клінічний протокол медичної допомоги», вилучено алгоритм розробки локального протоколу.

Водночас, не можна оминути увагою те, що згідно з п. 12 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. № 285, суб’єкт господарювання, який є закладом охорони здоров’я, повинен мати затверджені в установленому законодавством порядку, зокрема, локальні протоколи (маршрути пацієнтів) згідно з клінічними протоколами та стандартами медичної допомоги (медичними стандартами), затвердженими МОЗ України, або діяти на підставі уніфікованих клінічних протоколів, затверджених МОЗ України. У п. 13 Ліцензійних умов визначено, що Ліцензіат зобов’язаний надавати медичну допомогу та медичні послуги відповідно до локальних протоколів або на підставі уніфікованих клінічних протоколів, затверджених наказами МОЗ України.

Отже, постає питання, яким же чином тепер заклади охорони здоров’я мають дотримуватися ліцензійних умов, якщо вони затверджені нормативно-правовим актом — постановою Кабінету Міністрів України, що за принципом ієрархії юридичних документів має вищу силу, ніж накази МОЗ України? Адже жодних змін до цієї постанови нині не внесено.

Тим не менше, наказ № 751 зі змінами є чинним, і його положеннями лікарі вже мають керуватися у своїй щоденній практиці. Тож з проханням розтлумачити певні положення внесених змін «Жіночий лікар» звернувся до фахівця з великим досвідом управління в системі охорони здоров’я на посаді начальника управління, начальника відділу з охорони материнства й дитинства МОЗ України — д. мед. н., професора кафедри акушерства, гінекології та перинатології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, міжнародного експерта з питань репродуктивного здоров’я ВООЗ та ООН Надії Яківни Жилки.

− Надіє Яківно, наказ МОЗ № 1422 містить багато новел. Наприклад, дозволяє застосовувати іноземні протоколи, допускає одночасну наявність кількох нових клінічних протоколів медичної допомоги при одному й тому самому захворюванні, зобов’язує заклад охорони здоров’я здійснювати переклад протоколу українською мовою у разі відсутності необхідного протоколу, затвердженого МОЗ українською тощо. І як відтепер бути лікарю?

− Насамперед, варто розуміти, що наказ № 751 ніхто не відміняв, так само, як і стандартизацію медичної допомоги. Наказ № 1422 вносить певні зміни і доповнення до 751-го, що лишився чинним із внесеними змінами. Продовжує діяти й Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я». Тож лікарі мають працювати так само, як і раніше, — надавати медичну допомогу згідно зі стандартами на основі медико-технологічних документів, тобто клінічних настанов, стандартів медичної допомоги, уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги, нових клінічних протоколів медичної допомоги. Саме це й визначає наказ № 751тіз внесеними змінами. Наказ № 1422 додає можливостей і, якщо хочете, «осучаснює» медичну допомогу, зокрема в акушерстві та гінекології.

Взагалі, стандартизація медичної допомоги, доказова медицина — не нові теми для України. Створення і впровадження клінічних протоколів розпочалося ще 2003 року, тоді за їх основу брали доказові дані Кокранівської бібліотеки. Перший наказ із клінічними протоколами містив більше 10 документів. Фахівці, які працювали над їх розробкою, пройшли дуже змістовний вишкіл з доказової медицини і створення рекомендацій, який в Україні проводила ВООЗ. Попри те, що в той час я була чиновником, очолювала службу акушерства й гінекології в МОЗ, я не пропустила жодної години навчання, бо розуміла важливість цих знань і високий ґатунок організації навчання.

І ось, коли 2012 року з’явився наказ № 751, — це був прогрес. Документ містив норму, згідно з якою для адаптації клінічних настанов ми обов’язково маємо взяти не один, а 2−3 прототипи — клінічні настанови розвинених країн. Пошук клінічних настанов для адаптації здійснюють за допомогою паперових та електронних джерел інформації, що включають чинні національні клінічні настанови і нормативно-правові акти, керівні документи з найкращої клінічної практики і стандарти медичної допомоги, а також по міжнародних електронних базах клінічних настанов і стандартів медичної допомоги. До речі, це положення не змінилося. Отже, від 2012 року ми почали розробляти протоколи, беручи за основу підхід країн ЄС, коли декілька клінічних настанов оцінювали за спеціальною шкалою доказовості. Залучали 3−4 провідних у конкретній сфері медицини науковців, вони незалежно один від одного давали свою оцінку. Яка клінічна настанова набирала найбільше балів, ту й брали за основний прототип.

Аби не виникало плутанини, варто розібратися з термінологією.

Наказ № 751 зі змінами у переліку термінів містить, зокрема, поняття «адаптація клінічної настанови», а отже, адаптацію клінічних настанов ніхто не відміняв. А от поняття «локальний протокол» вилучено, так само як й алгоритм його розробки. Натомість з’явився термін «новий клінічний протокол медичної допомоги», відповідно до якого має розроблятися клінічний маршрут пацієнта.

Отже, згідно з наказом № 751, «адаптація клінічної настанови» — процес аналізу прототипів щодо їх відповідності вітчизняній ресурсній і нормативній базі, можливості реалізації в Україні та фінансового забезпечення, використаних термінів та лікарських спеціальностей, переліку дозволених до застосування в Україні лікарських засобів, інших медичних технологій та обладнання, що завершується обґрунтуванням заходів, необхідних для імплементації положень клінічних настанов з високим рівнем доведеності.

«Новий клінічний протокол медичної допомоги» — це клінічна настанова, обрана МОЗ для її застосування на території України як клінічного протоколу без проходження процедури її адаптації; визначає процес надання медичної допомоги при певному захворюванні; затверджується Міністерством охорони здоров’я України як текст нового клінічного протоколу або посилання на джерело його розміщення чи публікації. Новий клінічний протокол медичної допомоги обов’язковий для застосування у разі відсутності уніфікованого клінічного протоколу медичної допомоги при такому самому захворюванні за умови, що такий клінічний протокол перекладено українською та затверджено МОЗ України.

Відповідно до абз. 5 п. 1.2. наказу № 751 з урахуванням наказу № 1422, клінічний маршрут пацієнта — алгоритм руху пацієнта структурними підрозділами закладу охорони здоров’я (або різних закладів охорони здоров’я), залученими до надання допомоги при конкретному стані чи захворюванні. Клінічний маршрут містить алгоритм руху пацієнта підрозділами закладу охорони здоров’я, пунктами контактів із лікарями та іншим медичним персоналом у процесі надання медичної допомоги, а також за потреби взаємодії між закладами охорони здоров’я при наданні медичної допомоги з метою виконання вимог стандарту, уніфікованого клінічного протоколу медичної допомоги та нового клінічного протоколу медичної допомоги. Клінічний маршрут пацієнта розробляється у довільній формі з урахуванням особливостей відповідного закладу охорони здоров’я.

Зерно в цьому для пацієнта є. Проте, коли ми говорили про первинний, вторинний, третинний рівні надання медичної допомоги, то було зрозуміло, що, наприклад, жінка з тяжкою серцево-судинною патологією може отримати допомогу тільки в закладі третинного рівня. Сьогодні ж МОЗ закликає заклади охорони здоров’я удосконалюватися, щоб відповідно до тієї чи іншої клінічної настанови розвиненої країни в цьому закладі можна було надати відповідний рівень медичної допомоги. Але, як написано в наказі № 1422, якщо в закладі охорони здоров’я не можуть надати відповідний рівень медичної допомоги, то необхідно інформувати пацієнта, де він може її отримати. Проте в умовах економічної кризи, в якій перебуває наше населення, доступність медичної допомоги наразі віддаляється від людей. І тому не можна очікувати, що за таких підходів у найближчі 2−3 роки ми виконаємо завдання з удосконалення медичної допомоги, зокрема в акушерстві й гінекології.

− Дійсно, реалії вітчизняної системи охорони здоров’я і розвинених країн дуже різняться. Це й різне оснащення медичних закладів, діагностичні й лікувальні можливості тощо. Чи не виникне складнощів виконання протоколу, затвердженого без адаптації?

− Відповідно до наказу 1422, настанови, що обираються для затвердження як нові клінічні протоколи, мають бути: розроблені національними та/або фаховими медичними асоціаціями країн-членів Європейського Союзу (членство визначається станом на 01 січня 2017 року), Сполучених Штатів Америки, Канади та Австралійського Союзу.

І дійсно, системи організації охорони здоров’я, зокрема акушерсько-гінекологічної служби, дуже різняться навіть поміж країн ЄС. Немає абсолютно однакових систем! Бодай одним компонентом, але вони відрізняються. Варто пам’ятати, що було три хвилі членства країн в ЄС. Під час 2−3-ї хвилі членство в ЄС отримали деякі країни соцтабору та пострадянські держави, організація системи охорони здоров’я яких дуже відрізняється від тих країн ЄС, що стали його основою. Тому клінічні настанови далеко не всіх країн ЄС можуть нам підійти. Та й наша країна також має особливості системи охорони здоров’я. Тому я вважаю, що ми можемо й повинні впроваджувати найкращі практики розвинених країн, але все ж їх необхідно адаптувати до українських реалій. Бо в кожній розвиненій країні існує своя спеціальна методологія розробки настанов! У кожній державі документи розробляють для власної країни, для власної системи охорони здоров’я. Виконати умови сучасного протоколу на застарілому обладнанні неможливо, а нове сьогодні не з’явиться. Тож МОЗ сьогодні надає добрі можливості, але вони мають бути підкріплені відповідними механізмами реалізації.

Наведу невеличкий приклад. Зокрема, найближчий протокол, що розроблявся, — лікування міоми матки. Здається, за основу була взята канадська настанова. Але там прописані такі технології, яких в Україні немає взагалі. Тож протокол не може бути виконаним! Виходить, що МОЗ сам собі суперечить, мовляв, ви користуйтеся іноземними протоколами, але як виконувати їхні вимоги, незрозуміло?

− Надіє Яківно, протягом шести років Ви очолювали відділ з охорони здоров’я материнства й дитинства МОЗ, розкажіть про надбання тих років у питаннях стандартизації медичної допомоги в акушерстві й гінекології. Бо завдяки розголосу ЗМІ, особливо в тих, хто сам не читав наказів, може скластися враження, що нині можна користуватися лише іноземними документами, а всі напрацювання попередніх років відмінено. Хоча насправді це не так.

− Дійсно, надбання, про які сьогодні не соромно сказати, є. Від 2003 року почали впроваджувати нові перинатальні технології. Ми почали говорити й про організаційні технології в акушерсько-гінекологічній службі, знайомили з ними не лише керівництво лікувальних закладів, а й лікарів. Клінічні протоколи, що того часу впроваджувалися, містили не лише відомості про нозологію, її можливі ступені розвитку, а й обґрунтування методів діагностики та лікування. Це було на той час дійсно інноваційним і не дуже легко сприймалося вітчизняними науковцями.

Зараз мало хто знає про те, що звіти України щодо покращення показників діяльності акушерсько-гінекологічної служби, яких вдалося досягти протягом 2003−2008 рр., неодноразово заслуховували на засіданнях ВООЗ. Наприклад, в Іспанії відбувалася нарада ВООЗ, де ми ділилися своїм позитивним досвідом впровадження нових перинатальних технологій, профілактики вертикальної трансмісії ВІЛ і зниження кількості абортів. Це був 2007 рік. Профілактика передачі ВІЛ від матері до дитини — одна з технологій, якою Україна може пишатися за правом. 2008 року
міністру охорони здоров’я України В. М. Князевичу на Генеральній Асамблеї ООН у Нью-Йорку надали право вести всесвітній круглий стіл з метою надання консультацій щодо побудови ефективної служби профілактики ВІЛ-інфекції у новонароджених.

З 2012 р. оцінку методологічної якості іноземних клінічних настанов, відібраних для адаптації, ми почали здійснювати згідно з міжнародним опитувальником AGREE (Appraisal Guidelines Research and Evaluation/Опитувальник з Експертизи і Атестації Керівництва). А це забезпечує оцінку методологічної якості клінічних настанов відповідно до уніфікованих критеріїв, концентрацію уваги на питаннях методології і змісту клінічних настанов, виявлення одностайності/розбіжності думок експертів. Норматив застосування опитувальника AGREE діє й нині.

Впровадження нових клінічних і організаційних технологій тоді дійсно спрацювало. Доведено, що ефективність запроваджених нових технологій потрібно оцінювати через 2−3 роки. І клінічні протоколи також треба переглядати один раз на три роки. Отже, тоді нам вдалося знизити захворюваність новонароджених і рівень ускладнених пологів майже вдвічі. Це були колосальні успіхи. Що ж ми спостерігаємо нині? Від 2012 року зниження негативних показників загальмовано. Тож варто аналізувати ситуацію і вживати певних заходів. І на цьому фоні нині ми маємо гальмування процесу затвердження клінічних протоколів. І як не шкода, але я мушу констатувати, що вже тепер є кілька розроблених проектів клінічних протоколів, які абсолютно відповідають чинному нині наказу № 751, проте ще й досі не затверджені.

− Згідно з наказом № 1422, якщо новий клінічний протокол викладено лише англійською, його вибір, переклад, застосування здійснюються відповідно до наказів закладів охорони здоров’я. Відразу постають запитання: хто нестиме відповідальність за якість перекладу, яким має бути зміст наказу закладу охорони здоров’я, і яким чином здійснювати контроль якості медичної допомоги за таким новим клінічним протоколом?

− На жаль, ці питання документ не розкриває. Додаток 4 до Методики розробки та впровадження медичних стандартів медичної допомоги на засадах доказової медицини містить перелік джерел клінічних настанов та сайтів, де з ними можна ознайомитись. Звичайно ж, це полегшує роботу лікаря на робочому місці. Сьогодні стає все більше спеціалістів, які добре володіють англійською. Але в більшості закладів охорони здоров’я дуже слабке комп’ютерне забезпечення та електронна база. Основну медичну допомогу жінкам надають заклади вторинної медичної допомоги. Саме вони нині потребують удосконалення матеріально-технічної бази, в цьому є нагальна потреба! Первинну медичну допомогу вагітним і гінекологічним хворим надають сімейні лікарі. Вони також мають бути обізнані з технологіями, що застосовуються в розвинених країнах. У той же час, сімейні лікарі не мають доступу до цієї інформації.

Не зрозуміло, на кого МОЗ України перекладає відповідальність у закладі охорони здоров’я за переклад протоколу українською. Відразу постає питання: «Переклад для закладу охорони здоров’я повинен робити професійний перекладач чи це має робити будь-який лікар?». Тоді хто нестиме відповідальність за достовірність цьо го перекладу? І, врешті-решт, хто буде здійснювати оплату перекладу? А, можливо, кожен лікар має перекладати для себе новий клінічний протокол, і редакцій буде кілька в одному закладі, адже саме заклад визначатиме алгоритм у своєму наказі.

Не менш важливим є й таке питання — чи повинна клініко-експертна комісія, яка оцінюватиме якість надання медичної допомоги, проводити перевірку здійсненого перекладу?

− Неузгодженість деяких пунктів документів, які ми обговорюємо, може призвести до юридичних колізій. Якими можуть бути їх наслідки для лікаря?

− Розгляньмо простий приклад. Лікар акушер-гінеколог пологового будинку знає, що має надавати медичну допомогу відповідно до клінічних протоколів. Проте, по-перше, не на всі захворювання сьогодні є клінічні протоколи. По-друге, клінічні протоколи 2003−2006 рр. уже застарілі й конче потребують перегляду й оновлення, а не просто їх відміни. По-третє, на жаль, нині на цю ситуацію МОЗ не звертає уваги, а в останні 2−3 роки процес затвердження протоколів загальмувався повністю. І все це аж ніяк не надихає оптимізмом.

− Надіє Яківно, давайте докладніше зупинимося на етапах розробки медико-технологічних документів. З чого все починається?

− Згідно з наказом № 1422, що вносить зміни до наказу № 751, МОЗ ініціює розробку медико-технологічних документів на підставі заявки на адаптацію клінічних настанов, її форма наведена в додатках. Заявка подається до МОЗ України фізичною або юридичною особою незалежно від форми власності. Тобто, група людей чи окрема особа звертаються до МОЗ з ініціативою впровадження в Україні клінічної настанови, яку вони знайшли на одному з перелічених у додатку сайтів. Після цього МОЗ здійснює експертизу заявки. У випадку позитивного рішення, після визначення теми Міністерством охорони здоров’я розпочинається опрацювання документа. Як було й раніше, медико-технологічні документи опрацьовує відповідна мультидисциплінарна робоча група, яку формує МОЗ. І, врешті-решт, відбувається затвердження документа наказом МОЗ.

Ідея ініціації затвердження того чи іншого документа шляхом подання заявки гарна. Та варто сказати, що абсолютно відсутній чіткий алгоритм цих дій. Я вважаю, що насамперед потрібно було б провести велику інформаційну кампанію для спеціалістів і чітко розтлумачити, як саме це потрібно робити, прописавши конкретний алгоритм.

Зрозуміло, що таким чином МОЗ хоче «підтягнути» лікарів до сучасного ступеня підготовки, стимулювати їхнє самостійне навчання. Проте й післядипломну освіту ніхто не відміняв. Переконана, що всі нормативні документи мають бути адаптованими до нашої системи охорони здоров’я. Систему ж поки що ніхто не переробив! І я не кажу, що вона не потребує змін. Зміни необхідні. Але на це потрібен час і визначення першочерговості завдань.

− Прокоментуйте, будь-ласка, положення щодо можливості одночасної наявності кількох нових клінічних протоколів.

− Так, згідно з новими змінами до наказу № 751 передбачається можливість одночасної наявності кількох нових клінічних протоколів медичної допомоги при одному й тому самому захворюванні. У цьому випадку вибір одного з наявних нових клінічних протоколів медичної допомоги для застосування щодо конкретного пацієнта здійснюється лікарем. Про вибір одного з кількох наявних нових клінічних протоколів медичної допомоги для застосування лікар має повідомити пацієнта в усній формі.

Власне, я не погоджуюся з правильністю цієї тези наказу. Вважаю, що це дуже неправильно, коли МОЗ затверджує декілька настанов з одного й того самого захворювання. Гадаю, що з однієї нозології має бути один документ для всіх лікувальних установ країни, затверджений МОЗ.

Знаєте, чому це положення містить чимало проблемних моментів?

По-перше, відповідно до п. 2 ст. 284 Цивільного кодексу України і п. «д» ст. 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» фізична особа, яка досягла 14 років і звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря. Проте наказ МОЗ України № 1422 встановлює інші правила, змінює обсяг права пацієнта, гарантованого законами, і вказує, що вибір здійснюється лікарем, а не пацієнтом, що, зрозуміло, неприпустимо.

По-друге, ст. 34 «Лікуючий лікар» «Основ законодавства України про охорону здоров’я» містить декілька підпунктів, в яких ідеться, що лікуючий лікар обирається пацієнтом або призначається йому в установленому цими Основами порядку. Обов’язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря. Лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров’ю населення. Лікар не несе відповідальності за здоров’я хворого в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму. Згідно з наказом № 1422 лікар в усній формі має повідомити пацієнта про вибір одного з кількох наявних нових клінічних протоколів медичної допомоги. Тобто, виникає ситуація, коли, з одного боку, лікар усно розповідає пацієнтові про всі протоколи медичної допомоги щодо його захворювання. А з іншого боку, пацієнт не знає, яке рішення прийняти. Тоді лікар йому радить. Але у випадку якогось прецеденту, скарги тощо як, гадаєте, розвиватиметься справа? Знизу — нагору. Наприклад, при аналізі спілкування лікаря з пацієнтом останній може сказати, що лікар йому все розтлумачив не надто зрозуміло, і він був недостатньо інформований, бо не все зрозумів. Відповідальність покладається на лікаря.

По-третє, на практиці усна форма для подачі інформації є більш «уразливою» і може породжувати конфлікти «лікар–пацієнт», тому, звичайно, краще, якби цей вибір був окреслений у новій формі.

Розробку уніфікованих клінічних протоколів ніхто не відміняв! Вважаю, що вони мають бути розроблені для кожної нозології! Бо коли спеціаліст має уніфікований клінічний протокол, то він розуміє, що цей документ створено для всієї країни на основі останньої інформації належної доказової бази.

Я вам більше скажу. В кулуарах лунають думки, що нинішнє гальмування затвердження вже розроблених уніфікованих клінічних протоколів — це такий підхід до боротьби з корупцією. Що мається
на увазі? Лобіювання тих чи інших медичних технологій. Але ж і нині в наказі № 751 є вимога, про яку я вже до речі сказала, що над створенням документа працює мультидисциплінарна робоча група, яку затверджує МОЗ. Ніхто ж не розробляє уніфікований клінічний протокол сам-один! Тож, можливо, нинішньому складу команди МОЗ необхідно частіше зустрічатися зі спеціалістами і дослухатися до авторитетної думки досвідчених фахівців? Усі науковці, які є членами робочої групи з розробки клінічних протоколів, не приховують свої прізвища. А чи це не є відповідальністю за розробку документа? Адже залишаються підписи, мокрі печатки! І я не думаю, що тут є корупція. Тут є людина, яка впевнена в тому, що ця технологія заслуговує на увагу. З корупцією боротися необхідно, але там, де вона є.

Також потрібно відверто говорити про те, що не всі технології, виписані у діючих клінічних протоколах, запроваджуються на місцях! Тож треба робити вибіркові перевірки ефективності впроваджених технологій. У кожному клінічному протоколі окреслені ефективність, оцінка, критерії ефективності. Я ще не побачила жодної публічної оцінки ефективності того чи іншого клінічного протоколу, яку виконало МОЗ. У країнах ЄС ця оцінка проводиться, вивчається результативність, а ми цього не робимо.

− Надіє Яківно, можливо, МОЗ чекає на ініціативу від лікарів чи науковців?

− Так ніхто від ініціативи не відмовляється. Але цю роботу має хтось координувати від МОЗ. Хтось від МОЗ має вести діалог і з науковцями, і з лікарями. А нині комунікація відсутня!

Можливо, це й рутинна робота, проте мені шкода, що не використовується минулий досвід, коли в МОЗ збирали фахівців, обласних спеціалістів. Такі зустрічі з МОЗ можливі й на рівні Асоціації акушерів-гінекологів України (ААГУ). До речі, раніше завжди проводилися такі спільні наради. Тоді в міністерстві можна було почути думки «знизу». ААГУ є членом Всесвітньої і Європейської асоціацій акушерів-гінекологів, входить до Президії Європейської асоціації. То невже в нашій країні немає спеціалістів, які могли б створювати клінічні настанови? Запитання риторичне. МОЗ мало би «прискорювати» науковців, збирати, залучати до обговорення процесів щодо змін у галузі, створення нових клінічних протоколів тощо. Адже не так просто навіть затверджений клінічний протокол упровадити в практику. І цьому також потрібно навчати.

Національна академія післядипломної освіти нині є абсолютним резервом наукової думки в МОЗ, бо саме фахівці академії сьогодні працюють з лікарями. І варто підкреслити, що й ректор Ю. В. Вороненко, і перший проректор академії Ю. П. Вдовиченко завжди підтримують діалог і всілякі розумні ініціативи. Я хочу сказати, що в Україні є дуже багато небайдужих людей — висококваліфікованих професіоналів від професорського складу до лікарів-ординаторів, які прагнуть позитивних змін у галузі, і точкою зору й досвідом яких все ж не варто було б нехтувати міністерству. А то дивіться самі, що зараз виходить. Наказ № 1422 зареєстровано в МОЗ 29.12.2016 р., юстовано цей документ 24 квітня 2017 р., а нині вже липень. І від того часу — жодної комунікації від МОЗ. Виходить, що можливість дали, а важеля немає. Хто повинен регулювати це питання?

Я противник того, щоб протоколи бути просто шаблоном для медичної допомоги. Я проти того, щоб їх було декілька. Я за те, щоб протоколи уніфікувати, взяти найкраще з міжнародної практики, адаптувати до української системи охорони здоров’я. Необхідно «вплітати» в ці клінічні протоколи технології боротьби з агресією в акушерстві. Тоді ми матимемо зниження захворюваності та смертності новонароджених, поліпшення здоров’я матерів.

У вересні цього року відбудеться пленум ААГУ, на якому буде порушено питання щодо тлумачення основних тез наказу № 751 із внесеними змінами. Акушери-гінекологи мають знати, як працювати в сучасних умовах, щоб не нашкодити пацієнтам і собі.

І не варто забувати, що кожний клінічний протокол має пройти громадське обговорення на сайті МОЗ — це дуже добра вимога наказу № 751. Я б закликала нашу акушерсько-гінекологічну спільноту регулярно відвідувати сайт МОЗ, переглядати документи і долучатися до їх обговорення. Врешті-решт, змінити ситуацію на краще можна, лише об’єднавши зусилля всіх зацікавлених сторін.

− Дякую, Надіє Яківно, за розмову! А нашим читачам я хочу нагадати, що з повним текстом наказу МОЗ № 751 від 28.09.2012 р. зі змінами, що до нього вніс наказ № 1422 від 29.12.2016 р., можна ознайомитися на сайті журналу «Жіночий лікар».

Розмовляла Л. В. Мартиненко

 
Підписатися на новини і статті

Цитати «Жіночого лікаря»
Тонке акушерське чуття - результат сплаву знань, досвіду і професійної самопожертви
-В.В. Камінський
У клініці екстрагенітальної патології вагітних медицина може ставати справжнім лікарським мистецтвом
-В.І. Медведь
Позитивних результатів у профілактиці раку молочної залози можна досягти лише об’єднанням зусиль усіх зацікавлених сторін — держави, лікарів і громадян
-І.І. Смоланка
Какому из перечисленных источников Вы доверяете больше всего относительно информации о фармацевтических препаратах?