Науково-практичне видання для лікарів "Жіночий лікар"
Тільки якісна інформація для успішного лікаря

Чи додасть реформа кисню українській медицині?


Шановні читачі, ми започатковуємо нову регулярну рубрику, присвячену медичній реформі. Очевидно, що зміни торкнуться абсолютно всіх громадян, і ми, безперечно, будемо розглядати це питання в усіх можливих площинах. Проте наше основне завдання — зрозуміти, яке місце відводить та чи інша концепція розбудови системи охорони здоров’я (СОЗ) від можновладців безпосередньо лікарю, і, природно, будемо аналізувати питання практичної цінності реформ для акушерства і гінекології.

Ми прагнемо розпочати діалог щодо медичної сфери і ролі держави у цій царині. Здається, що ці теми вже давно на поверхні. Проте лишень спробуєш зазирнути глибше, і стає очевидним, що не все так просто й однозначно. З одного боку, існує очікування запровадження європейських стандартів, з іншого ж, — треба зважати на те, скільки часу знадобилося розвиненим країнам, щоб досягти нинішніх здобутків, і чи варто розраховувати, що за нетривалий час ми зможемо «наздогнати і перегнати», та ще й в умовах обмежених ресурсів.

Реформа — це не лише зміна системи державних закупівель ліків, це побудова нової СОЗ, докорінне перетворення, зміна, нововведення.

Уже 25 років, як Україна незалежна, а держава все ще робить вигляд, що медицина безкоштовна, змушуючи пацієнта шукати шляхи отримати гідну медичну допомогу, а лікаря — можливість вижити. Поки весь цивілізований світ зміщує акценти на запобігання хворобам, в Україні діє зашкарубла радянська система їх лікування. Допоки держава буде підтримувати ілюзію, що медична послуга нічого не коштує і що лікарі можуть замінити засоби до існування щоденним перечитуванням клятви Гіппократа? Лікар має лікувати, а не думати про те, де взяти кошти, аби прогодувати сім’ю, та ще й забезпечити лікувальний процес. Останнє — взагалі не справа лікаря! Оплата праці медика — це окреме і надзвичайно важливе питання. Лікар бідним бути не може. Бо, як це не пафосно звучить, справжній фахівець на олтар професії кладе своє життя — це коштує дорого, тож має отримати гідну оцінку і держави, і суспільства!

А на запитання, як цього досягти, відповідь повинна дати медична реформа, що дасть змогу пацієнтам отримувати якісні медичні послуги (саме послуги, а це означає отримати цінність, яка очевидно має бути оплачена), а лікарю надасть можливість займатися лікувальною справою й отримувати пристойну платню за свою нелегку і надзвичайно відповідальну працю, залишивши питання забезпечення лікувального процесу менеджерам медичної галузі.

Переконані, помилково вважати, що, наприклад, зміни системи закупівлі окремих медичних засобів варто асоціювати з медичною реформою. Делегування функції закупівель міжнародним організаціям — це просто реакція на повний безлад і свавілля у цій царині. Це рішення має бути тимчасовим, адже очевидно, що дешевше закуповувати ліки самим, але за умови чесного і відповідального підходу. Проте саме з цим у нас і є проблеми, оскільки не може чиновник із зарплатою в 3000 грн. оминути можливість заробити десятки, а то і сотні мільйонів доларів за один підпис. Людська чесніть — поняття не абсолютне, і навіть відносно порядна людина в умовах надзвичайних спокус, найімовірніше, втратить контроль над собою. Якщо ми повноцінний народ, то повинні самі навчитися вирішувати такі питання, інакше в країну необхідно буде запросити не лише «закупівельників», а й іноземний уряд, депутатів і президента. Окрім нас самих «наше щастя» нікого не цікавить! Для лікарень і пацієнтів не суттєво, хто саме закуповує ліки чи обладнання. Важливо, щоб ціна була низькою, а це можливо лише там, де є конкуренція. Тож закупівля окремих медичних засобів міжнародними організаціями — це зовсім не реформа, а вимушений захід. Реформа — це організація такої системи, де ганебне явище розкрадань, «відкатів» тощо є неможливим. І тут немає простих і очевидних рішень, їх треба знайти.

Нині в Україні відсутня єдина завершена концепція реформи медицини.

Існує декілька різних концепцій. Проте жодна з них не стартувала, жодна не має достатньої підтримки серед політиків, і жодна не має цілісного і завершеного вигляду.

Втім, позитивні зрушення є, наприклад створення законопроекту про автономізацію медичних закладів, що пройшов перше читання у Верховній Раді. Це надзвичайно важливий крок, без якого всі подальші заходи реформування просто не будуть результативними. Цей законопроект по-справжньому можна назвати реформаторським. Він передбачає перетворення закладів охорони здоров’я на підприємства, нехай комунальної чи державної форми власності, але які вже матимуть право надавати медичні послуги, отримуючи за це кошти і розпоряджаючись ними на власний розсуд! Зокрема, в законопроекті сказано: «Заклади охорони здоров’я, утворені в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — державних та комунальних установ, відповідно до пункту 1 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Основ законодавства України про охорону здоров’я, можуть мати відокремлене майно (в тому числі, кошти), закріплене за ним на праві оперативного управління, самостійний баланс, самостійно затверджувати штатний розпис, мати рахунки в установах державних банків, печатки. Заклади охорони здоров’я, що реорганізовуються з державних установ у казенні підприємства та з комунальних установ у комунальні некомерційні підприємства, не можуть провадити інші види господарської діяльності, що не пов’язані з медичним обслуговуванням». Нині ж головні лікарі змушені шукати різні можливості для виживання і знаходяться перед непростим вибором — ставати на грань порушення закону чи зруйнувати лікувальну установу і втратити колектив.

Чи можливі реформи без міністра?

За роки незалежності в Україні змінилося 19 міністрів охорони здоров’я. Якщо говорити про те, чи може міністерство функціонувати без очільника, щоб зберігати статус-кво, то відповідь — однозначно, так. Проте, щоб успішно здійснювати реформи, відомство має очолювати впливова авторитетна особа, бачення якої підтримується і в парламенті, і в уряді, й на Банковій. Однозначно, ця особа повинна мати беззаперечну підтримку і серед медичних працівників, і серед пацієнтів. Чому в країні так довго може залишатися без керівника єдине міністерство — охорони здоров’я? Відповідь на це запитання — далеко поза межами суто медицини і знаходиться у політичній площині, а заручниками ситуації є і пацієнти, й медики. Посада міністра охорони здоров’я за відсутності єдиного бачення щодо функціонування медичної галузі гілками виконавчої і законодавчої влади не «солодка». Тож серед потенційних кандидатів на цю посаду не надто багато охочих.

Часта зміна очільників МОЗ плюс брак загального вектора реформ — запорука того, що будь-які зміни помалу гальмуються. Лише політична воля до змін у СОЗ на найвищому рівні дасть змогу вкотре не опуститися до примітивних популістських дискусій.

Реформа без активної участі медиків — це ще один провал. Чи буде це так, чи інакше, залежить від самих лікарів.

Процес винайдення системних рішень та втілення їх у життя і є реформою. Давно на часі експертна, а не політична дискусія. Всі наші реформи супроводжує занадто велике політиканство, до якого вдаються у відповідь на будь-яку спробу щось змінити. Якщо медичне товариство не хоче опинитися в ситуації, коли воно стане свідком недолугих змін, то варто не лише спостерігати, а й брати активну участь у розбудові української медицини.

Запрошуємо всіх небайдужих надсилати до редакції свої думки та пропозиції щодо реформування галузі. Якщо медична спільнота не знайде інструмента, щоб об’єднати зусилля і вносити свої пропозиції, то залишиться на узбіччі змін.

Зважаючи на те, що більшість лікарів усе ж не знайома з основними положеннями запланованих змін функціонування СОЗ, у цьому номері пропонуємо до вашої уваги концепцію реформи у викладенні тепер уже екс-заступника міністра охорони здоров’я Ігоря Перегінця, яку він презентував, перебуваючи на посаді заступника міністра охорони здоров’я, під час конференції «Державне управління людськими ресурсами у сфері охорони здоров’я в Україні», що відбулася 23 березня 2016 р. у Національній академії державного управління при Президентові України.

Богдан Фущич, правознавець, експерт з питань страхової медицини

 
Підписатися на новини і статті

Цитати «Жіночого лікаря»
Тонке акушерське чуття - результат сплаву знань, досвіду і професійної самопожертви
-В.В. Камінський
У клініці екстрагенітальної патології вагітних медицина може ставати справжнім лікарським мистецтвом
-В.І. Медведь
Позитивних результатів у профілактиці раку молочної залози можна досягти лише об’єднанням зусиль усіх зацікавлених сторін — держави, лікарів і громадян
-І.І. Смоланка
Какому из перечисленных источников Вы доверяете больше всего относительно информации о фармацевтических препаратах?