Науково-практичне видання для лікарів "Жіночий лікар"
Тільки якісна інформація для успішного лікаря

Концепція реформи системи охорони здоров’я та її основні напрями


    І. Б. Перегінець,
    Заступник міністра охорони здоров’я
    (виступ 23.03.2016 р. на конференції «Державне
    управління людськими ресурсами у сфері
    охорони здоров’я в Україні»,
    Національна академія державного
    управління при Президентові України, Київ)

     

    Нині визначено п’ять стратегічних завдань реформи системи охорони здоров’я (СОЗ), на яких необхідно сконцентруватися в першу чергу:
    1. Створення нової моделі фінансування галузі (не збільшення фінансування, а зміна підходу до управління ресурсами з метою їх більш ефективного використання).
    2. Створення системи громадського здоров’я, що є передумовою профілактики захворюваності і збереження здоров’я.
    3. Дерегуляція фармацевтичної галузі як основного ресурсу та елемента системи, на який громадяни витрачають найбільше своїх живих коштів. Держава витрачає майже 3% державного бюджету на СОЗ. Приблизно 50 млрд грн. на послуги СОЗ витрачає безпосередньо населення, і левова частка цих живих грошей витрачається на лікарські засоби. Люди платять із власної кишені і при цьому майже не мають гарантій фінансового захисту.
    4. Організація функціонування первинної медичної допомоги як форпосту СОЗ. Ми починаємо жити в еру нового територіально-адміністративного устрою, формуються добровільні об’єднання територіальних громад, що вже зараз стикаються з проблемами формування ланки первинної медичної допомоги, фінансування, утримання і взагалі стратегічного бачення розвитку медицини.
    5. На початковому етапі передати функції закупівель лікарських засобів міжнародним організаціям, а паралельно формувати свою нову національну систему державних закупівель медикаментів, виробів медичного призначення і вакцин.

    Врешті-решт, українська модель СОЗ має відповідати реальним потребам пацієнта, забезпечувати фізичний і фінансовий доступ до якісних медичних послуг і гарантувати фінансовий захист.

    Нині до основних проблем СОЗ належать:
    • застаріла інфраструктура закладів (ми маємо приблизно в 2 рази більше закладів СОЗ, ніж у всіх європейських країнах);
    • фрагментоване управління системою (управління в МОЗ, в областях і муніципалітетах, у районних радах, а тепер ще й у громадах);
    • недосконале управління ресурсами: держава виступає в ролі і замовника, і постачальника послуг;
    • високий рівень захворюваності на неінфекційні хвороби;
    • відсутність стратегічного планування кадрів (не територіального розподілу кадрів, перепідготовки чи фінансування, а саме планування — де, скільки, яких спеціальностей фахівців необхідно);
    • практично відсутня система попередження захворювань.

    Ми й досі грузнемо в проблемах, успадкованих від СРСР, коли кошти збираються в єдиний національний бюджет через податки, а потім через субвенції їх розподіляють в області, міста обласного значення, райони, а тепер і громади. З урахуванням бюджетів об’єднаних територіальних громад єдиний пул коштів подрібнюється на 763 менших! Жодна європейська країна не має такого подрібнення. Там кількість суб-пулів або відповідає кількості регіонів у країні, або керується єдиним Національним фондом управління ресурсами (державним чи страховим, у більшості випадків також державним).

    В Україні кошти витрачаються на пасивне утримання закладів. Тож за рахунок бюджету утримується величезна кількість медичних закладів, що не здатні надавати послуги, але поглинають бюджет. Таким чином, виникає конфлікт інтересів: державний бюджет фінансує послуги тих закладів, якими безпосередньо володіє.

    Чотири складові реформи:
    1. Державний гарантований пакет медичних послуг для всіх громадян (обсяг послуг, на які держава «страхує» кожного громадянина, однаковий для всіх громадян незалежно від території, стану здоров’я чи спроможності платити).
    2. Єдиний національний замовник (Національна агенція з фінансування СОЗ) — єдина агенція-замовник з відділеннями в регіонах, яка закуповує гарантований пакет медичних послуг у закладів за контрактом. В нашій концепції передбачається
    створення Національного агентства фінансування охорони здоров’я, яке би керувало від імені держави ресурсами і закуповувало послуги в автономних постачальників медичних послуг.
    3. Оплата за медичну послугу за фактом звернення («гроші йдуть за пацієнтом») на основі нормативу на одного жителя для певної ланки, а також на основі плати за пролікований випадок для спеціалізованої допомоги.
    4. Автономні медичні заклади.

    Схему запропонованої системи фінансування зображено на рисунку 1.

    Рис. 1. Схема нової системи фінансування СОЗ

    Усі зміни мають узгоджуватися з процесом децентралізації. Сучасна СОЗ включає пулінг ризиків (через концентрацію ресурсів — податки до бюджету) та постачання послуг. Пулінг ризиків та ресурсів найефективніше здійснювати на національному рівні (чим більший масштаб, тим краще). Але постачання послуг відбувається на рівні громад. І саме вони можуть впливати на якість медичних послуг й інфраструктуру.

    Пропонована модель взаємодії рівнів влади у фінансуванні й наданні медичних послуг базується на сучасній європейській практиці. У більшості країн ЄС:
    • збір та розподіл коштів здійснюють незалежні інституції (агенції чи страхові фонди);
    • незалежні агенції переказують кошти безпосередньо на користь медичних закладів (а не до місцевих бюджетів);
    • місцеве самоврядування виконує значну роль у наданні послуг, але не в їх фінансуванні. Відповідно, місцеві видатки на охорону здоров’я становлять лише незначну частку від загального бюджету цього сектора в більшості країн Європи.

    Модель єдиного національного замовника (рис. 2) дозволить максимально закуповувати медичні послуги для особи в кожному конкретному випадку, оминаючи місцеві органи влади і укладаючи договори безпосередньо з лікувальним закладом, заощаджуючи на управлінні. Через закупівлі з єдиного пулу коштів досягається максимальний ефект перехресного субсидіювання. Гроші йтимуть за пацієнтом. Замість утримання лікарень єдиний національний замовник сплачуватиме за фактично надані послуги на основі контрактів. Таким чином, ми сформуємо єдиний медичний простір, принаймні на рівні області, до якого залучені заклади всіх рівнів та форм власності. Оплату отримає не підпорядкований заклад, а той, куди звернувся пацієнт.

    Рис. 2. Нова модель єдиного національного замовника

    До 2017 р. заплановано створення автономії медичних закладів, створення Національної агенції, впровадження гарантованого пакета медичних послуг. До 2019 р. — запровадження нових механізмів оплати послуг. До 2020 р. — інтеграція реформованої системи по всій країні.

    Ми мусимо подолати основні проблеми кадрового наповнення СОЗ, що полягають у:
    • великій кількості лікарських спеціальностей;
    • низькій якості перед- та післядипломної підготовки лікарів;
    • нерівномірному забезпеченні населення медичними кадрами в розрізі регіонів та адміністративних територій;
    • невмотивованості медичних кадрів до ефективної праці через недосконалу систему оплати праці;
    • низькому рівні укомплектованості лікарських посад за окремими спеціальностями;
    • невідповідності системи атестації;
    • високій частці працівників пенсійного віку;
    • застарілій нормативно-правовій базі щодо кадрової політики в СОЗ.

    Стратегічні напрями щодо оптимізації розвитку політики в СОЗ:
    • створення системи підготовки керівників закладів охорони здоров’я нової формації, працівників економічних служб СОЗ для роботи в нових економічних умовах, працівників системи громадського здоров’я;
    • зміна системи переддипломної підготовки медичних кадрів з переорієнтацією на практичну діяльність на основі кращих світових стандартів — інтегровану медичну допомогу;
    • зміна системи оплати праці медичних працівників на її визначення залежно від обсягу та якості медичної допомоги;
    • зміна системи атестації медичних працівників з подальшою передачею цієї функції медичним асоціаціям;
    • впровадження ліцензування медичної практики лікарів;
    • впровадження електронної системи персоніфікованого обліку та моніторингу діяльності кожного медичного працівника;
    • удосконалення законодавчого забезпечення з питань кадрової діяльності в СОЗ зі скасуванням дії Наказу МОЗ України від 23.02.2002 року №33.

    Отже, система фінансування визначає весь розвиток СОЗ. Першочергові завдання для початку предметної роботи:
    • аналіз потреб у кадрах, виходячи зі стратегії розвитку системи;
    • спільне формування Національної стратегії розвитку кадрового потенціалу не кількісної, не адміністративної, не за державним замовленням, а виходячи з національних пріоритетів в СОЗ;
    • співпраця з міжнародними організаціями та професійними асоціаціями.

     
    Підписатися на новини і статті

    Цитати «Жіночого лікаря»
    Тонке акушерське чуття - результат сплаву знань, досвіду і професійної самопожертви
    -В.В. Камінський
    У клініці екстрагенітальної патології вагітних медицина може ставати справжнім лікарським мистецтвом
    -В.І. Медведь
    Позитивних результатів у профілактиці раку молочної залози можна досягти лише об’єднанням зусиль усіх зацікавлених сторін — держави, лікарів і громадян
    -І.І. Смоланка
    Какому из перечисленных источников Вы доверяете больше всего относительно информации о фармацевтических препаратах?