Можливості збереження репродуктивних функцій в онкологічних хворих

Ю. О. Тімовська
Клініка “Надія” м. Київ

Жіночий лікар №6 2007, стр.19

Виступ на конференції «Досягнення та перспективи репродуктивних технологій у лікуванні безпліддя»
(22-23 червня 2007 року, м. Київ) 


- Щороку у світі реєструється 10 млн. нових випадків злоякісних пухлин. За прогнозами експертів до 2020 року ця цифра досягне 20 млн. У 2006 році в Україні захворюваність на злоякісні новоутворення склала 325 чоловік на 100 тисяч населення, це 160 тисяч осіб, у яких вперше виявлені злоякісні новоутворення. За прогнозами, до 2020 року в Україні буде 200 тисяч осіб, які вперше захворіли на злоякісні пухлини.

Кожні 10 днів злоякісні новоутворення виявляють у 6 дітей, але, завдяки сучасним досягненням лікувальних технологій, 80% дітей, які захворіли, видужують. До злоякісних новоутворень, які найчастіше зустрічаються в дітей, відносяться: гемобластози, лімфопроліферативні захворювання, пухлини мозку, нефробластоми та інші. Один з 1000 чоловік хворів у дитинстві на злоякісне новоутворення. 

Рак молочної залози займає перше місце в структурі онкологічної захворюваності жіночого населення. Кожні 40 хвилин в Україні в однієї жінки вперше виявляють рак молочної залози. 25% від усіх випадків раку молочної залози приходиться на жінок віком до 45 років, з них 7-8% є вагітними на момент постановки діагнозу. У 2,8% жінок рак молочної залози виникає на фоні вагітності або відразу після пологів.

У Київській міській онкологічній лікарні в 2004-2006 роках було проліковано 2447 хворих з приводу раку молочної залози І-ІІ В стадій, що склало 90-92%, захворівших у місті Києві (2004 р. - 816 чоловік, 2005 р. - 807 чоловік, 2006 р. - 824), це ті пацієнтки, у яких очікується добра виживаність. З них кількість пацієнток до 35 років склала від 6% до 7,5% (2004 р. - 49 (6%) пацієнток, 2005 р. - 53 (6,56%) пацієнтки, 2006 р. - 61 (7,5%)). З наведених цифр видно, що кожний рік не тільки спостерігається приріст захворюваності на рак молочної залози, а й збільшується питома вага пацієнток до 35 років.

Аналізуючи дані літератури, а також дані Київської міської онкологічної лікарні, можна зробити висновок, що вагітність категорично не рекомендується:
- жінкам, у яких період після закінчення спеціального лікування онкологічного захворювання складає менше 5 років;
- жінкам, які хворіють на гормонозалежний рак молочної залози, не зважаючи на тривалість безрецидивного періоду, так як рак молочної залози відноситься до тих локалізацій, для яких характерне пізнє метастазування, у тому числі після 10-15-ти річного безрецидивного періоду;
- жінкам, які хворіють на меланому шкіри, за виключенням неінвазивної;
- жінкам, які мають метапластичний рак будь-якої локалізації.

Вагітність можлива:
- у тому випадку, коли пройшло 5 років безрецидивного періоду з моменту закінчення спеціального лікування в жінок хворих на рак тіла й шийки матки; ці локалізації не відносяться до тих, у яких можливе пізнє метастазування;
- при базально-клітинному раку шкіри;
- при лімфопроліферативних захворюваннях, після 5-ти річного безрецидивного періоду;
- при пролікованій хоріонепітеліомі матки з нормальними рівнями хоріонічного гонадотропіну й пухлинних маркерів в динаміці;
- при лімфогранулематозі, нефробластомі, ретинобластомі, папілярному раку щитовидної залози, які були проліковані в дитячому віці й спостерігається повна ремісія.

У деяких пацієнтів після лікування онкологічних захворювань виникає вторинне безпліддя, причинами якого являються:
- сумарне введення 6-10 г циклофосфану в чоловіків викликає стійку азооспермію, яка є причиною безпліддя;
- сумарне введення 400-600 мг доксорубіцину призводить до ановуляторних менструальних циклів і аменореї в жінок;
- поліхіміотерапія, яка включає найбільш часто застосовувані препарати при лікуванні онкологічних захворювань, у 70% жінок репродуктивного віку призводить до вторинної аменореї;
- багато хіміотерапевтичних засобів викликають тератогенні ефекти, та впливають на ДНК таким чином, що можливі вроджені аномалії розвитку навіть через 5 років після закінчення лікування.

Після обстеження, верифікації діагнозу й встановлення стадії патологічного процесу розробляється тактика ведення пацієнта згідно стандартів лікування. Уже сьогодні ми вважаємо, що необхідно вирішувати питання про збереження репродуктивної функції в таких пацієнтів. Перед призначенням хіміотерапії, або проведенням радикальних операцій можливі наступні шляхи збереження репродуктивних функцій в онкологічних хворих:
- забір яйцеклітин у природному циклі для їх кріоконсервації;
- забір сперми перед початком поліхіміотерапії;
- кріоконсервація ембріонів, яйцеклітин, сперми;
- у жінок, у яких мала місце поліхіміоіндукована аменорея, але менструальний цикл відновився, можливий забір яйцеклітин у природному циклі, але при цьому необхідно провести генетичне дослідження;
- у жінок з ановуляторними циклами, які отримували поліхіміотерапію, можлива стимуляція овуляції тамоксифеном, у тому числі й при раку молочної залози, і подальший забір яйцеклітин для кріоконсервації.

Збереження біологічного матеріалу в даній ситуації дасть можливості:
- мати генетично свою дитину за допомогою сурогатної матері тим пацієнткам, яким буде категорично протипоказана вагітність;
- виносити й народити свою дитину через 5 років безрецидивного періоду після закінчення лікування з приводу папілярного раку щитовидної залози, гормонозалежного раку молочної залози (рак інших локалізацій - шлунку, кишечнику та ін. ми не розглядали, тому що, як правило, це пацієнтки старшої вікової групи вагітність для яких не актуальна);
- мати онуків батькам, чиї діти загинули від злоякісних пухлин.