Науково-педагогічний працівник та лікар (провізор)-інтерн як нові суб’єкти надання медичної допомоги


    О. П. Бугайчук
    Юридична група ГС «Українська медична спілка», м. Київ
     

    Виклад статті здійснено при правовому аналізі прийнятого 03.07.2020 року проекту Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо деяких питань організації освітнього процесу в сфері охорони здоров’я» № 3671 від 17.06.2020 року.

    Юридична група громадської спілки «Українська медична спілка» неодноразово приймала звернення як керівників закладів охорони здоров’я (надалі — ЗОЗ), так і безпосередньо науково-педагогічних працівників закладів вищої (післядипломної) освіти, які здійснюють підготовку кадрів у сфері охорони здоров’я (надалі — науково-педагогічний працівник) щодо можливості таких працівників надавати медичну допомогу на базі ЗОЗ.
    На той час відповідь, якщо досить стисло, полягала у тому, що науково-педагогічний працівник, будучи професійно підготовленим медичним працівником і не перебуваючи у трудових відносинах із ЗОЗ, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною ліцензією, який не є фізичною особою-підприємцем, що зареєстрована та одержала відповідну ліцензію та, можливо, перебуває з цими ЗОЗ у цивільно-правових відносинах1, не може надавати медичну допомогу. Тобто, необхідно, аби з таким працівником був укладений ЗОЗ трудовий договір, контракт, виданий наказ про призначення на посаду, ін. для виконання основної роботи або ж за сумісництвом, відповідно реалізовані гарантії щодо охорони праці, оплати праці, відпусток, питання притягнення до відповідальності, ін.
    Натомість ЗОЗ у силу реформи системи охорони здоров’я, скорочення чисельності та штату медичних працівників, недостатнього фінансування, ін. не могли забезпечити розширення щодо кількості працівників і посад, набути трудових відносин з науково-педагогічними працівниками, інтернами.
    Однак ситуація з пандемією, брак професійно підготовлених медичних працівників, зумовлений високим рівнем захворюваності на COVID-19, а це майже 6 тисяч осіб, активізували процес вирішення даного питання.
    Це відбулося через внесення до розгляду проекту Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо деяких питань організації освітнього процесу в сфері охорони здоров’я» від 17.06.2020 року № 3671 (надалі — Законопроект), що, станом на 22.07.2020 року, прийнятий 03.07.2020 року та підписаний Президентом України 21.07.2020 року.
    У пояснювальній записці від 16.06.2020 року до Законопроекту вказуються такі його цілі та завдання: «Проект підготовлено з метою покращення якісної медичної освіти в Україні для забезпечення сфери охорони здоров’я медичними працівниками з високим рівнем підготовки шляхом реалізації права на надання медичної допомоги науково-педагогічними працівниками закладів вищої (післядипломної) освіти, які відповідають кваліфікаційним характеристикам, і реалізації права на участь у наданні медичної допомоги лікарями-інтернами».


    Основні тези Законопроекту
    1. З метою забезпечення освітнього процесу
    (мета є сумнівною з огляду на забезпечення чинним законодавством її реалізації за даного контексту) фіксована можливість ­науково-педагогічних працівників закладів вищої (післядипломної) освіти, які здійснюють підготовку кадрів у сфері охорони здоров’я, надавати медичну допомогу.
    Дане право науково-педагогічних працівників можливе лише при виконанні таких умов:
    1.1. Наявність сертифіката лікаря-спеціаліста;
    1.2. Погодження керівника ЗОЗ затвердженої форми на надання медичної допомоги пацієнту.
    2. Виклад пункту 1 також стосується і надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги (надалі — В (С) МД) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги. Додатково, такі науково-педагогічні працівники можуть бути лікуючим лікарем2  з надання В (С) МД та Т (В) МД.

    ! Термін дії поданих вище положень Закону становить 2 роки від дня його опублікування (тимчасова дія норм, що не притаманно закону).

    За два роки від дня опублікування положень Законопроекту стосовно права науково-педагогічних працівників на надання медичної допомоги, а також щодо права бути лікуючим лікарем така можливість буде припинена через втрату сили відповідних норм уже Закону України. Тобто, мета, визначена для подання Законопроекту як покращення якісної медичної освіти в Україні, за два роки буде не актуальна, або ж її реалізація буде можлива через позбавлення такої категорії медичних працівників права на надання медичної допомоги.
    При цьому, на даний час текст Законопроекту не оприлюднено через публікацію в офіційних друкованих виданнях, відповідно, він не набрав чинності.
    3.    Надана можливість лікарям (про­візорам)-інтернам брати участь у наданні всіх видів медичної допомоги під керівництвом лікаря ЗОЗ.
    4. Заміна слова «інтернів» на слово­спо­лучення «лікарів (провізорів)-інтернів», під яким уже за нового викладу слід розуміти: «Лікар (провізор)-інтерн — особа, яка має ступінь магістра медичного або фармацевтичного спрямування, виконує програму під­готовки в інтернатурі за відповідною спеціальністю під керівництвом лікаря закладу охорони здоров’я та закріпленого за ним викладача кафедри закладу вищої освіти, що здійснює підготовку лікарів-інтернів, та бере участь у наданні всіх видів медичної допомоги, передбачених вимогами освітньо-кваліфікаційної характеристики».
    У чому різниця з новим визначенням? Раніше інтерн навчався, аби отримати кваліфікацію лікаря, провізора3 та мати можливість у подальшому надавати медичну допомогу. За даним проектом Закону, такий лікар (провізор)-інтерн уже може брати участь у наданні медичної допомоги в рамках підготовки в інтернатурі під керівництвом лікаря ЗОЗ і викладача кафедри.
    Тобто, також наявні умови щодо можливості брати участь у наданні медичної допомоги лікарем (провізором)-інтерном:
    4.1. При виконанні програми підготовки в інтернатурі за відповідною спеціальністю закріплена можливість брати участь у наданні медичної допомоги всіх видів, передбачених вимогами освітньо-кваліфікаційної характеристики;
    4.2. Виконання програми підготовки здійснюється під керівництвом:
    4.2.1. Лікаря ЗОЗ;
    4.2.2. Закріпленого викладача кафедри закладу вищої освіти, який здійснює підготовку лікарів-інтернів.
    Виходячи з поданого вище, виникає низка питань не щодо закріплення права, а щодо гарантій його реалізації: відповідне оформлення відносин через отримання погодження від керівника ЗОЗ не забезпечує захист такого працівника на випадок невиплати заробітної плати або ж затримки в її виплаті, ненадання відпустки або не забезпечення грошової компенсації при її невикористанні ін., що не є настільки важливим, як питання відповідальності.
    Законопроект надає доступ науково-педагогічному працівнику до надання медичної допомоги пацієнтам, а лікарю-інтерну дозволяє брати участь у наданні медичної допомоги. Однак хто нестиме відповідальність при настанні негативних наслідків для пацієнта, який проходив діагностику, лікування у такої категорії працівників? Яким чином здійснювати захист такого працівника? Чи нестиме відповідальність ЗОЗ за такого працівника, з яким він не перебуває у трудових відносинах?

    Недоліки Законопроекту згідно висновку Головного науково-експертного управління від 25.06.2020 р.:
    1. Чинне законодавство України уже міс­тить правові передумови для організації підготовки високоспеціалізованих фахівців у сфері охорони здоров’я в контексті предмету Законопроекту. Уже діють клінічні бази, університетські клініки, ін. з метою забезпечення освітнього процесу особам, які навчаються у закладі вищої освіти, підвищення кваліфікації медичних працівників, проведення наукових досліджень, а також надання спеціалізованої медичної допомоги.
    2. Виключення необхідності оформлення трудових відносин з такою категорією працівників є сумнівним з огляду на положення Основ4 про можливість надання медичної допомоги лише медичним працівником за умови перебування у трудових відносинах із ЗОЗ. Відповідно, неврегульованими залишаються питання щодо оплати праці, юридичної відповідальності, конфіденційної інформації і можливості її збереження, ін.
    3. Сумнівна заміна слова «інтерн» на словосполучення «лікар (провізор)-інтерн», зважаючи на те, що інтерн унаслідок незавершеності відповідної медичної (фармацевтичної) освіти не має сертифіката лікаря-спеціаліста і до моменту його оформлення немає допуску до здійснення відповідної медичної практики. Суть інтернатури в подальшому допуску, а за таких умов вона нівелюється, оскільки такий лікар-інтерн, згідно із Законопроектом, виконуючи лише програму підготовки в інтернатурі, вже набуває права брати участь у наданні медичної допомоги.
    4. На приведення у відповідність до даного Закону інших законодавчих актів дано 1 місяць, що є досить замалим терміном, до того ж, для реалізації окремих його норм необхідне розроблення положень.
    5. Наявність тимчасових норм, коли суть закону у його постійності.
    Законопроект містить положення про право науково-педагогічних працівників надавати медичну допомогу, не перебуваючи із ЗОЗ у трудових відносинах. Дане право є тимчасовим, тривалістю два роки від часу опублікування відповідних положень. А далі мета у покращенні якісної медичної освіти через за­кріплення права науково-педагогічних пра­цівників на надання медичної допомоги втратить силу, і такі працівники не зможуть реалізу­вати свою трудову функцію за даних відносин.
    До поданого вище додасться низка негативних наслідків, зумовлених швидкістю внесення змін, розробки положень в один місяць для реалізації відповідного права, що буде припинене уже за два роки.
    Прийняття Законопроекту, що закріпив право науково-педагогічних працівників на надання медичної допомоги, не перебуваючи із ЗОЗ у трудових відносинах, є хоч «болючим», але швидше позитивним рішенням. Усе ж, слід розраховувати на те, що реалізація вказаного права та її можливості будуть на належному рівні забезпечені. А тому очікуємо офіційного тексту чинного закону України та «тримаємо руку на пульсі».

    ! Закріплення права ще не є його реалізацією.

     

    1 Ч. 1 ст. 33 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров’я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами-підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах.

    2 Ч. 1 ст. 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» лікуючий лікар — лікар закладу охорони здоров’я або лікар, який провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа-підприємець і який надає медичну допомогу пацієнту в період його обстеження та лікування.

    3 П. 3 ч. 3 ст. 61 Закону України «Про вищу освіту» інтерн — особа, яка має ступінь магістра медичного або фармацевтичного спрямування і навчається з метою отримання кваліфікації лікаря або провізора певної спеціальності відповідно до переліку лікарських або провізорських спеціальностей інтернатури.

    4 Ч. 1 ст. 33 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров’я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами-підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах.