Головний лікар Менської ЦРЛ: «Наш пріоритет — допомога вагітним і новонародженим»


    Після знайомства з чернігівцями «Жіночий лікар» вирушив до Менської центральної районної лікарні. Відразу привертає увагу територія закладу — чиста й охайна, з яскравими квітучими клумбами і декількома стоянками для велосипедів. Поруч — новий двоповерховий чотириквартирний будинок, побудований лікарнею для своїх фахівців, з написом латиною над входом Beatitudinem est («Щастя є»), а ще — абрикосовий сад, який посадили медики, а врожай збирають усією громадою. Всюди відчувається дбайливий догляд і рука доброго господарника.

    У лікарні надають медичну допомогу населенню Менського району, а також прилеглих селищ інших районів Чернігівської області. У складі лікарні 7 відділень, заклад розраховано на 240 ліжок. Головний лікар Менської центральної районної лікарні Петро Петрович Хомрач вважає, що будь-яка реформа добра тоді, коли вона здійснюється з користю для пацієнта, а здоров’я людини — це поняття аполітичне.

    Хомрач Петро Петрович, головний лікар Менської центральної районної лікарні

    − Петре Петровичу, з якими проблемами нині стикається головний лікар центральної районної лікарні?

    − Насамперед, хочу сказати: коли я прийшов на посаду головного лікаря, а це було 15 років тому, то вирішив, що пріоритетом роботи лікарні стане допомога вагітним і новонародженим, так триває й нині.

    Щодо проблем, то перша — це недостатнє фінансування, воно в нас таке саме, як і в усій країні. Якщо для придбання медикаментів і виробів медичного призначення лікарні необхідно близько 100 тис. грн. на місяць, то ми отримуємо лише 33 тис. Решту намагаємося віднайти самі — це і благодійні внески, й кошти різних фондів і спеціальних рахунків тощо, одним словом, залучені кошти. І, попри це, живемо в борг.

    Друга проблема — розподіл кадрів. Нині ми потерпаємо від гострої нестачі штатів. Раніше ми з такою проблемою не стикалися, всі ставки були заповнені. І це не біда управління охорони здоров’я, на жаль, — це позиція МОЗ.

    І третя проблема, що потребує негайного вирішення, — це обіг лікарських препаратів. Сьогодні в Україні немає вакцин проти сказу, ботулізму тощо. Прикро, що за необхідності наші люди їдуть по вакцину аж до Білорусі.

    Загалом, я вважаю, що корінь проблем державної медичної галузі на 50−70% — фінансова складова, а 30−50% — це надумані бюрократичні проблеми.

    − Чи допоможе розв’язати проблему Закон про автономізацію медичних закладів, проект якого прийнято Верховною Радою в першому читанні? Як вважаєте?

    − Цей закон уже давним-давно на часі. Бо що ж нині відбувається? Ми ж усе одно змушені ці кошти заробляти. А лікарі, просячи пацієнта внести благодійні кошти, почуваються приниженими. Якщо, наприклад, я як керівник звертаюся з проханням до керівника сільгосппідприємства допомогти коштами для ремонту операційної, — це одна річ. І зовсім інша, коли лікар звертається безпосередньо до пацієнта з проханням зробити благодійний внесок. Це принижує гідність медичного працівника, тим більше в таких невеличких містах, як наше, де всі один одного знають. Тому 5 років тому ми створили благодійний фонд, і лише через банк пацієнт може зробити благодійні внески. Так ми виключили «грошові взаємовідносини» між пацієнтом та лікарем. Так і виживаємо.

    − А скільки становить річний бюджет лікарні?

    − Враховуючи всі статті витрат, річний бюджет лікарні сягає 21 млн грн.

    − А як Ви ставитеся до страхової моделі фінансування медичних послуг?

    − Запровадження страхової медицини необхідне. Це сприяло б забезпеченню хоча б мінімуму послуг на первинному і вторинному рівні надання медичної допомоги. Необхідно скласти тарифну сітку надання медичних послуг і визначити гарантований пакет медичної допомоги. Адже ми лікуємо не лише соціально активних людей працездатного віку, ми надаємо невідкладну і планову допомогу великій частині незабезпеченого населення.

    − Петре Петровичу, Ви сказали, що маєте проблеми з кадрами. Як Вам удається «утримувати» лікарів?

    − Вас же, мабуть, акушери-гінекологи цікавлять? (посміхається). Ми намагаємося не лише створити добрі умови перебування в лікарні для пацієнта, а й забезпечити гідні умови праці лікарям і всьому персоналу. Так, 2008 року ми відкрили відремонтоване акушерське відділення. З фінансуванням допомогла місцева влада, а також благодійники, наприклад, «Міцубісі Україна», ліжка-трансформери для пологів фінансував фонд Р. Ахметова. Кошти ми брали від усіх, хто давав, бо здоров’я людини — це поняття аполітичне. В той час ремонт акушерського відділення з операційною, оглядовими кабінетами, палатами, новим обладнанням обійшовся приблизно в мільйон гривень.

    На жаль, завжди є актуальним квартирне питання. Наприклад, наш районний акушер-гінеколог протягом 17 років із сім’єю мешкав, можна сказати, в незадовільних побутових умовах у службовому приміщенні, так званому будинку «легкого типу» без зручностей, що мало відповідає сучасним стандартам.

    Проте я гордий, що наприкінці минулого року протягом 2,5 місяців нам удалося побудувати двоповерховий чотириквартирний будинок для лікарів. Кошторис будівництва склав 2,4 млн грн. 30 грудня минулого року ми вручили ключі від квартир 4 сім’ям медиків, серед яких дві сім’ї акушерів-гінекологів.

    − Щиро дякую за відверту розмову. Нехай щастить в усіх ваших починаннях.

    Про роботу акушерсько-гінекологічного відділення Менської районної лікарні «Жіночому лікарю» розповів районний акушер-гінеколог Олег Анатолійович Тимошенко. Він люб’язно погодився влаштувати оглядову екскурсію акушерським відділенням. А подивитися там дійсно є на що! Переступаючи поріг відділення, на мить легко забути, що знаходишся у звичайній районній лікарні — прекрасний ремонт: світлі стіни, оновлені індивідуальні палати, сучасне обладнання...

    Тимошенко Олег Анатолійович, завідувач акушерсько-гінекологічного відділення Менської ЦРЛ

    − Олегу Анатолійовичу, розкажіть про роботу вашого відділення.

    − У Менському районі налічується близько 37 тис. жителів, із них жінок — майже 20 тис., а фертильного віку — близько 7 800.

    Нині наше відділення надає допомогу жінкам міста Мена і Менського району. Планується, що незабаром наша лікарня надаватиме медичну допомогу населенню Сосницького, Коропського і Семенівського районів. Гадаю, що укрупнення медичних закладів — явище позитивне. Якщо в одному закладі 100 пологів на рік, а в іншому — 1000, то в першому пологи будуть дорожчі, ніж у другому. Чим більше пологів, тим дешевше вони коштують і для закладу, і, відповідно, для держави. Крім того, чим більше пологів, тим більше досвіду отримує лікар.

    Наше акушерське відділення розраховане на 10 ліжок, з них 3 — патологія вагітності і 7 — післяпологові місця. Гінекологічне відділення розташоване в окремій будівлі.

    Колектив акушерсько-гінекологічного відділення Менської ЦРЛ

    В останні роки у нас, як і в усій країні, кількість пологів помітно зменшилася. 2015 року відбулося 225 пологів, із них дві двійні. Було проведено 41 кесарів розтин. У попередні роки кількість пологів сягала 330, з них близько 60 — кесарів розтин. У ті часи протягом 5 років ми з колегою працювали лише вдвох.

    Жінок з надвисоким ступенем ризику розвитку ускладнень ми направляємо до Чернігівського міського пологового будинку. Якщо пацієнтка не має можливості їхати до обласного центру — народжує тут. Усі лікарі відділення атестовані, я маю вищу кваліфікаційну категорію, мої колеги — першу і другу. Якщо є необхідність у невідкладному втручанні — оперуємо на місці. Ми маємо запаси свіжозамороженої плазми, кров у разі необхідності доставляють з Чернігова.

    Пацієнток часто змушені направляти в область, бо в районі маємо серйозні кадрові проблеми. У нас немає кардіолога, наприклад, не вистачає анестезіологів. Тож відсутня можливість організувати консультації вузьких спеціалістів для жінок групи ризику чи, наприклад, з тяжкими екстрагенітальними захворюваннями. Молодь не надто прагне працювати в невеличких містечках. Поміркуйте самі, відповідальність — надто висока, зарплатня — мізерна, проблеми із житлом, та й рівень життя тут не надто високий...

    − А яка ситуація щодо онкологічних захворювань?

    − 2015 року виявлено 28 випадків онкологічних захворювань, з них молочної залози — 14, шийки матки — 3, тіла матки — 5, яєчника та маткової труби — 5, вульви, піхви — 1. У занедбаному стані виявлено 12 випадків у жительок віддалених сіл. Узагалі, останнім часом ситуація з онкозахворюваннями дещо погіршилася. Вже забулася, на жаль, практика, коли акушери-гінекологи здійснювали подворові обходи. Це давало результати. Нині у Мені функціонує центр первинної медико-санітарної допомоги, де працюють сімейні лікарі і надається медична допомога першого рівня. На центр покладено й функцію виявлення онкологічних захворювань. Але сімейний лікар — не гінеколог, він не оглядатиме жінку у дзеркалах. А для виявлення онкопатології шийки матки достатньо грамотно взяти матеріал для цитологічного дослідження.

    Тому 20−30 разів на рік фахівці центральної районної лікарні за графіком здійснюють виїзди до сіл. До складу такої бригади входять лаборант, акушер-гінеколог, терапевт, невропатолог, хірург. Обов’язково є портативний апарат ультразвукової діагностики. Але ж людей примусово на огляд не заженеш. Люди звертаються, звичайно, але не так багато, як того хотілося б. І все ж така практика не замінює адресних візитів. А ще потрібне бажання жінки. Тому ми розуміємо велику роль просвітницької роботи з населенням. У місцевій газеті «Наше слово» друкуємо статі про рак шийки матки, молочної залози тощо. У районній бібліотеці проводимо круглі столи з населенням на тему онкологічних захворювань. Та й під час виїздів проводимо бесіди. Звичайно ж, цього недостатньо, тут потрібна грамотна політика держави.

    − Олегу Анатолійовичу, я всім колегам ставлю одне й те саме запитання. Наприкінці вересня цього року буде працювати з’їзд акушерів-гінекологів України. Які, на Ваш погляд, першочергові питання слід було б розглянути?

    − Насамперед — зарплати й кадрів. Я вважаю, що політика держави має спонукати людину до праці. Як я вже казав, люди не йдуть працювати у малі міста, бо немає гідної заробітної плати й житла. Про це варто говорити. В лікарнях мають бути міцні колективи з наступництвом передачі досвіду. Варто було б підняти й питання юридичного захисту лікаря, страхування професійної відповідальності. Переконаний, що організація, яка б займалася захистом лікарів, потрібна, як повітря. Адже зараз у багатьох ситуаціях лікар залишається сам, як у полі воїн. Нагальним є й питання етичного кодексу лікаря, колегіальності й деонтології в медичних колективах.

    − Дякую за цікаву, приємну розмову.

    Розмовляла Л. В. Мартиненко
    Фото Н. В. Мілевська