Ставка на якість і професіоналізм


    Пологове відділення центральної районної лікарні старовинного міста Лохвиця, що в Полтавській області, з населенням близько 12 тис. жителів має тривалу історію і функціонує з 1921 р. Тут трепетно оберігають традиції і пам’ять про попередні колективи колег — старі фотографії лікарів, які тут працювали, бережно зберігають у спеціальному альбомі пам’яті.

    Нині відділення має індивідуальні сімейні пологові зали, сучасне обладнання і комфортні умови для перебування вагітних, роділлей і породілей. Проте головне надбання — це високопрофесійний дружний колектив фахівців, який протягом багатьох років очолює Ігор Іванович Матюшенко. Злагоджену роботу професіоналів переоцінити складно. До обласного центру — близько 180 км, до Києва — майже 220, значна частина шляху — бездоріжжя. Тож, у разі необхідності, на допомогу санітарної авіації доводиться чекати не менше 2,5−3 годин, а то й довше. От і виходить, що у найскладніших випадках розраховувати немає на кого, крім як на себе. Тут володіють усіма видами втручань для забезпечення невідкладної допомоги, звичайно, для цього є все необхідне обладнання.

    Певні акушерські показники колективу викликають приємне здивування. Насамперед, вразила кількість пологів. Погляньте самі. Якщо загалом по країні 2015 року порівняно з 2013 кількість пологів зменшилася на 100 тис., то в Лохвиці 2013 року було 370 пологів, 2014-го — 444, а 2015-го — 392. При цьому частота кесаревого розтину становить 16%. За показаннями тут застосовують вагінальне інструментальне розродження (акушерські щипці) з чудовими перинатальними результатами. Взагалі, у світі вважається оптимальним, коли частка вагінального інструментального розродження (вакуум-екстракція, акушерські щипці) від загальної кількості пологів становить 5%. «Нічого коментувати, коли у пологовому відділенні немає жодного випадку вакууму чи щипців, а частота кесаревого розтину при цьому сягає 30% і більше. Куди ж у такому разі поділося акушерство?», — каже Ігор Іванович.

    Проте, про все — по черзі.

    Ігор Іванович Матюшенко, завідувач акушерсько-гінекологічного відділення ЦРЛ м. Лохвиця

    Про рідне відділення, в колективі якого минає більша частина життя, «Жіночому лікарю» розповів Ігор Іванович Матюшенко.

    Спочатку — трохи історії

    У 70-х роках минулого століття кількість пологів у нашому відділенні становила 1400 на рік. Тоді населення району сягало понад 70 тис., 1988 року, коли я приїхав працювати до Лохвиці, населення становило вже 64 тис., а нині — лише 44500.

    Від початку свого існування (1921) пологове відділення Лохвицької лікарні розміщувалося в приміщенні дореволюційної побудови, нині в ньому функціонує інфекційне відділення. Основні корпуси районної лікарні було збудовано за радянських часів — 1956 року. Новий корпус, в якому ми зараз і знаходимося, здали 2012 року, його будівництво тривало 20 років. Цікаво, що нині відділення займає так званий технічний поверх, що раніше призначався для розміщення соляріїв дитячого відділення з потужністю 30 ліжок. За час тривалого будівництва зменшилася кількість населення, в тому числі й дитячого віку, тож необхідність у такому великому дитячому відділенні відпала. Тому цей поверх переобладнали під пологове відділення. Тут ми працюємо вже 4 роки.

    Перепланування і переоснащення акушерського відділення робили всім миром. Приїздила тодішній обласний акушер-гінеколог Анна Іванівна Шкоденко. Разом міркували, планували… На поверсі нічого не було, потрібно було підлаштовуватися під каналізаційне відведення, водопостачання, враховувати електричне розведення, освітлення тощо.

    Будівництво здійснювали за державні кошти, виділяла й місцева влада, й область. Кожен кандидат у депутати, який у нас балотувався до органів районної й обласної ради, обіцяв віднайти кошти на добудову нового корпусу лікарні. Так обіцяли й будували протягом 20 років… Цікаво, що як тільки розпочиналося будівництво, в район приїздили американці. Вони обіцяли безкоштовно надати обладнання для всього нового корпусу після завершення будівництва. Приїхали через рік, а картина будівельного майданчика та сама, що й рік тому, — забиті палі… На тому допомога з-за кордону й закінчилася.

    Для придбання нового обладнання в акушерське відділення залучали кошти спонсорів. 2012 року до бюджету будівництва на обладнання відділення було внесено 1,5 млн грн. Проте сюди входило й технічне обладнання, на яке було витрачено близько 900 тис. грн. Наприклад, якісна операційна лампа на той час коштувала 400−600 тис., тож державного кошторису на все не вистачало. Допомагали спонсори.

    Гінекологічне відділення залишилося у старому корпусі. Нині його об’єднали з хірургією, і тепер у складі хірургічного відділення ми маємо 4 гінекологічних палати (15 ліжок).

    Зараз коштів місцевого бюджету на медицину, на жаль, не вистачає, хоча полтавська земля й багата на газові родовища. Ось у Лохвицькому районі, наприклад, є село Сенча, його раніше називали «українським Кувейтом». Тут розробляють газові й нафтові родовища, працюють 19 свердловин. Проте більшість газовидобувних компаній, що тут працюють, зареєстровані в інших місцях, куди й сплачують податки. І тепер у кандидатів у депутати нові обіцянки: кожен з них під час передвиборчої кампанії обіцяє, що 5% прибутку від усіх цих свердловин залишатимуться в бюджеті району...

    Найбільша цінність — наш колектив професіоналів

    Наш колектив надає акушерсько-гінекологічну допомогу жінкам Лохвицького і Чорнухінського районів області. У пологовому відділенні працюють три лікаря, в тому числі неонатолог, ще три лікаря — в жіночій консультації й один у селі Сенча, де нині функціонує дільнична лікарня. Всі лікарі — досвідчені фахівці, мають категорії. Наші спеціалісти опанували весь обсяг акушерсько-гінекологічних втручань, у тому числі й пластичні операції. Лікарня має потужну анестезіологічну службу, давно відпрацьована робота в операційних бригадах. По стаціонару ургентуємо за графіком, фактично — через два дні на третій. Пам’ятаєте, як раніше говорили? Радянський лікар на ставку не може прожити, а на півтори йому ніколи жити… Так триває й донині. Якщо є можливість, ми працюємо на півтори ставки, додайте ще й усі чергування, то й виходить, що жити ніколи.

    Колектив пологового відділення ЦРЛ м. Лохвиця

    Лікарі жіночої консультації працюють під час нічних чергувань у пологовому будинку, беруть участь як в ургентних акушерських операціях, так і в планових гінекологічних. Переконаний, що має працювати принцип наслідування і передачі досвіду молодим колегам.

    Чого в нас немає, так це відділення неонатології. Відділення патології новонароджених і реанімаційне відділення відкрито в Полтаві. Тож, за необхідноcті, ми викликаємо фахівців з обласного центру. В такому разі приїжджає бригада спеціалістів у складі дитячого анестезіолога і неонатолога — вони оглядають дитину, дають рекомендації, а в разі потреби — транспортують немовля до Полтави. Якщо дитина не вимагає транспортування, надаємо допомогу на місці, у нас працює висококваліфікований неонатолог, є дихальні апарати для дітей. За необхідності другого етапу виходжування, новонароджених все ж переводимо до Полтави.

    Ми намагаємося йти в ногу з часом, впроваджувати інноваційні технології. Раніше під керівництвом обласного акушера-гінеколога Анни Іванівни Шкоденко, а потім — Людмили Петрівни Іванової ми брали участь у міжнародних проектах, наприклад, «Здоров’я матері й дитини», отримали статус «Лікарня, безпечна для матері й дитини», «Чиста лікарня», що підтверджено відповідними сертифікатами. Наші лікарі постійно підтримують свій професійний рівень і, дотримуючись принципу безперервної освіти, регулярно відвідують лекції і конференції в Полтаві, які раз на місяць організовує обласний акушер-гінеколог, запрошуючи лекторів з інших міст — Києва, Харкова, наприклад.

    Згідно з планом укрупнення госпітальних баз акушерської допомоги, наше відділення потрапляє до радіусу 60-кілометрової зони, в якій має бути один пологовий будинок. Маємо таку географічну ситуацію: Миргород від нас на відстані 60 км, Пирятин — 56, Гадяч — 56. Лохвиця опинилася в центрі цієї зони. Зауважте, що добрих доріг немає в жодному напрямку. На щастя, прийнято рішення залишити наше пологове відділення. І все завдяки тому, що в нас відбувається більше пологів, ніж, наприклад, у Миргороді. Переконаний, що наше відділення, як кажуть, тримається на спеціалістах, які надають висококваліфіковану допомогу. Жінки, батьки яких живуть у Лохвиці, приїжджають народжувати до нас, аби після пологів бути біля батьків. Тож до нас їдуть народжувати з Гадяча, Чорнух, Києва, Харкова, Черкас, інших міст. Переконаний, якщо при наданні медичної допомоги у пріоритеті якість і професіоналізм, то пацієнтки завжди будуть обирати такий медичний заклад.

    Приваблює пацієнтів і можливість отримати кваліфіковану медичну допомогу з повним медикаментозним забезпеченням. Річ у тім, що у нас працює «Лікарняна каса Полтавщини». Щомісяця кожен член лікарняної каси сплачує внесок у розмірі 45 грн. Хоча ця сума невеличка, але, враховуючи, що не всі забирають ці гроші (я, наприклад, є членом лікарняної каси протягом 10 років, але ще жодного разу не користувався нею), то цих коштів вистачає на медикаменти, шовний матеріал тощо. Тобто всі ліки і витратні матеріали забезпечуються за рахунок лікарняної каси. Інша справа, що населення плутає ціну на медикаменти з ціною на медичні послуги.

    Про ЗМІ і професійну етику

    На жаль, нині у ЗМІ, особливо на телебаченні, багато негативної інформації про стан справ у медицині, трапляються відверті нападки на лікарів тощо. Переконаний, що у більшості випадків причина цього в тому, що лікарі не приділяють достатньої уваги і часу комунікації із родичами пацієнток, та й із самою пацієнткою. Добре, що нині майже 90% становлять партнерські пологи. Рідні роділлі бачать, що з нею відбувається, їх вчасно інформують про показання до тих чи інших акушерських втручань, про можливі ускладнення тощо. Коли є довіра до медичних працівників, в тому числі й завдяки вчасному спілкуванню і роз’ясненню ситуації, тоді вдається уникнути конфліктів. А що ми бачимо в більшості випадків на телебаченні? Не вийшли до родичів, вчасно не розповіли, не підійшли, не пояснили. А через це й виникають проблеми, бо родичі пацієнток шукають пояснень з інших джерел. Я в цьому переконався на власному досвіді. У нас місто невелике, і якщо, не дай Боже, вночі трапляється випадок патології в пологах, то вранці на базарі тебе вже питають, що сталося, і кожен має свою версію.

    Шкода, що на екранах телевізорів ми часто спостерігаємо демонстрацію проблем деонтології у питаннях взаємо відносин «лікар-лікар». Це не додає довіри до медицини з боку пацієнта. Всі проблемні питання щодо професійної діяльності мають відверто і неупереджено обговорюватися у фахових колективах. Переконаний, що лише нерозумний лікар може публічно звинувачувати колегу в непрофесіоналізмі. Авторитетний лікар, хороший спеціаліст ніколи не скаже погано про колегу. Це може зробити лише той, хто хоче завоювати авторитет за чужий рахунок. У нашому колективі таких проблем немає.

    Про юридичну незахищеність

    Нині все більшої гостроти набуває проблема юридичної незахищеності медиків, а із запровадженням страхової медицини вона буде лише поглиблюватися. Через відсутність належного юридичного захисту іноді ситуація доходить до абсурду. Наведу яскравий приклад: лікаря можуть покарати за залишену в черевній порожнині серветку. І це при тому, що підрахунок серветок й інструментів — завдання операційної сестри, а хірург перед ушиванням черевної порожнини має поцікавитися, чи все підраховано, й відобразити це у протоколі операції. Нині лікар, як сапер, права на помилку не має. Та й журналістам легше зробити з лікарів цапів-відбувайлів, аніж детально заглибитися в наші проблеми.

    Думаю, що юридичний захист лікарів повинен мати організований, системний характер, бо далеко не кожен лікар може дозволити собі найняти дорогого адвоката, який би захищав його в суді. А все через наднизьку зарплатню. Пам’ятаєте, який підхід був за сталінських часів? Хорошого лікаря народ прогодує, а погані лікарі нам не потрібні.

    На завершення пригадався ще один вислів тих років: «Кадри вирішують усе!». Ця загальна і, здавалося б, суха фраза у випадку з медициною має життєве втілення. Наш колектив — це прекрасна команда. Всі мої колеги — моя підтримка та опора! З ними можна гори звернути. Я пишаюся своїми колегами.

    Підготувала Л. В. Мартиненко